13.04
                                                                ФК 11 клас
Тема: Повторенння техніки штовхання ядра
Тримання снаряда. Ядро кладеться на середні фаланги пальців кисті руки, що виконує штовхання (наприклад, правої руки). Чотири пальці з’єднані разом, великий палець притримує ядро збоку. Не можна розводити пальці, вони мають бути єдиним цілим.
Ядро притискається до правої сторони шиї, над ключицею. Передпліччя і плече правої руки, зігнутої в ліктьовому суглобі, відводяться убік на рівень плечей. Ліва рука, злегка зігнута в ліктьовому суглобі, тримається перед грудьми, також на рівні плечей. М'язи лівої руки не напружені, кисть злегка стисла.
Дуже важливо, щоб м'язи кисті правої руки були підготовлені до навантаження ядра. Якщо м'язи слабкі, то необхідно в першу чергу зміцнити їх, або вивчати техніку штовхання ядра з легшою вагою. Кисть має бути пружною і жорсткою.
Підготовча фаза до розгону. Штовхаючий ядра повинен зайняти початкове положення перед початком стрибка. Для цього він встає на праву ногу, права стопа знаходиться у дальнього краю кола, по відношенню до сектора. Ліва нога злегка відведена назад на носок, важкість тіла на правій нозі, тулуб випрямлений, голова дивиться прямо, ядро у правого плеча і шиї, ліва рука перед собою.
Рухи в цій фазі підрозділяються на дві дії: 1 замах і 2 групування. З початкового положення штовхаючий злегка нахиляється вперед, одночасно роблячи лівою ногою вільний мах назад, а лівою рукою невеликий мах вгору, при цьому прогинається в попереку і трохи відводить плечі назад. Замах можна робити знаходячись на повній стопі правої ноги або одночасно із замахом, піднімаючись на носок правої ноги. Після замаху штовхаючий робить групування, приходячи в рівновагу на правій нозі. Він згинає коліно правої ноги, роблячи полуприсід на ній. Плечі опускаються вниз до коліна правої ноги, ліва нога згинається в коліні і приводиться до коліна правої ноги, ліва рука опускається вниз перед грудьми, тобто штовхаючий стискується увесь як пружина.
Стрибкоподібний розгін.
Після положення групування починається стрибкоподібний розгін. Групування не має бути тривалим за часом, оскільки в зігнутому положенні напружені м'язи втрачають ефективність пружних сил. Стрибок починається з маху лівої ноги назад і декілька вниз до місця постановки лівої ноги впритул. Одночасно відбувається випрямлення правої ноги в колінному суглобі, стараючись при цьому, щоб ЗЦМ (загальний центр маси) не піднімався вгору а рухався вперед по напряму штовхання ядра і навіть декілька вниз.
За рахунок маху лівої ноги відбувається виведення ЗЦМ за межі опори правої ноги, яка виробляє відштовхування вслід руху ЗЦМ. Відштовхування може виконуватися з п'яти, при цьому м'язи гомілковостопного суглобу не беруть участь у відштовхуванні, або ж з носка, в цьому випадку м'язи гомілковостопного суглоба активно беруть участь в ньому. Після відриву носка правої ноги від поверхні кола гомілка швидким рухом підтягується під тазостегновий суглоб правої ноги, коліно обертається небагато всередину, стопа ставиться на носок. Корпус тіла при цьому повинен зберігати первинне положення, тобто спина дивиться по напряму штовхання, плечі нахилені вперед до коліна правої ноги, ліва рука, злегка зігнута, знаходиться перед грудьми. Необхідно після стрибка відразу прийняти двоопорне положення або щоб проміжок часу між постановкою правої ноги і лівої був дуже маленьким. До фінального зусилля штовхаючий повинен переходити в "закритому" положенні, тобто не робити передчасний поворот лівого плеча у бік штовхання і не випрямляти ногу в колінному суглобі. Ліва нога ставиться на усю стопу і злегка повернена носком вперед, випрямлена в колінному суглобі і стопоряще просування тіла вперед. З моменту постави лівої ноги в упор або з моменту двоопорного положення починається фаза фінального зусилля.
Фінальне зусилля.
Фінальне зусилля є головною фазою в метаннях, саме у цей момент відбувається момент початкової швидкості вильоту снаряда під оптимальним кутом і саме від цієї фази залежить результативність в штовханні ядра.
У фінальному зусиллі усі рухи починаються з нижніх ланок тіла, як би накладаються один на одного. Цей процес є основою передачі кількості руху з однієї ланки на іншу в усіх видах метань. Оскільки стрибок має прямолінійну форму руху, то і у фінальному зусиллі необхідно продовжити рух по прямій. Ядро повинне знаходитися над правою ногою, і при фінальному зусиллі воно повинне якомога менше відхилятися від траєкторії руху, заданого під час стрибка. Докладання усіх м'язових зусиль повинне проходити через центр снаряда і співпадати з напрямом руху ядра. Інакше відбуватиметься розкладання м'язових зусиль, не співпадаючих з вектором швидкості ядра і що тим самим знижує результативність штовхання.
Необхідно пам'ятати, що відрив снаряда від руки повинен відбуватися в опорному положенні або на двох ногах, або хоч би на одній (лівій) нозі. Передача енергії руху снаряду здійснюється тільки в опорному положенні. Після відриву ядра від кисті руки штовхаючого необхідно зберегти рівновагу, щоб не вилетіти за круг. З цієї миті починається фаза гальмування або утримання рівноваги.
Фаза гальмування.
Ця фаза хоч і другорядна, але якщо не зберегти рівновагу, то можна вийти з кола, і за правилами змагань спроба буде не зарахована, як би далеко не відлетіло ядро. Значить, необхідно виконати ряд рухів, які можуть погасити швидкість просування тіла вперед і дадуть можливість штовхаючому зайняти статичне положення. Для цього штовхаючий, після відриву ядра від руки, виконує перескок з лівої ноги на праву. Ліва нога йде назад допомагаючи прибрати проекцію ЗЦМ за стопу правої ноги. Руки також виконують махові рухи в протилежну сторону від сектора.
Груба помилка при навчанні техніки штовхання ядра - навчання штовханню з перескоком. Необхідно пам'ятати, що перескок - це вимушена дія, спрямована на збереження рівноваги і зниження швидкості руху тіла вперед услід за ядром.

https://www.youtube.com/watch?v=VVcOfQprVaI
https://www.youtube.com/watch?v=EFWM7kkcJa4
https://www.youtube.com/watch?v=sYLX0Wj7kbA
https://www.youtube.com/watch?v=h6OLxXh04UM

                                                                         13.04
                                                                  ФК 10 клас
Тема: Розвиток уваги

1. Особливості використання різних видів уваги на уроці фізичної культури

Учитель повинен використовувати на уроці як мимовільну, так і довільну увагу. Якщо він буде використовувати тільки довільну увагу учнів, тоді процес навчання буде проходити з постійною великою напругою, стане для учнів важкою, нецікавою працею.

Але якщо педагог поставить собі за мету зробити заняття тільки розважальними, на першому плані буде тільки цікавість, тобто буде намагатись активізувати мимовільну увагу, тоді учні не навчаться наполегливості, будуть нездатні утримувати тривалий час довільну увагу.

Зовнішня та внутрішня увага актуалізується при виконанні фізичних вправ залежно від задач, які виникають і, як правило, чергуються одна з одною. Коли вправа тільки починає засвоюватись, коли учні одержують необхідну інформацію від учителя, створюючи "орієнтувальну основу діяльності", або коли вони дивляться в дзеркало, як вони виконують вправу, у них переважає зовнішня увага. Коли ж учні самі планують виконання вправи, подумки її повторюють або контролюють її виконання за пропріоцептивними відчуттями, тоді переважає внутрішня увага.

2. Властивості уваги і їх прояв при виконанні фізичних вправ

Виділяють властивості, які характеризують спрямованість уваги на один об'єкт (концентрація або інтенсивність, стійкість, рухливість або лабільність), та властивості, які спрямовані на декілька об'єктів (переключення та розподіл).

Виділяють декілька ступенів концентрації (інтенсивності) уваги: повна захопленість діяльністю; помірна зосередженість (швидкий контроль дій без їх достатнього усвідомлення); слабка зосередженість з нестійкою спрямованістю уваги. Часто навчальні завдання на уроці фізичної культури не вимагають від учнів найбільшого зосередження уваги, наприклад, коли виконуються вже знайомі вправи, Але іноді потрібна висока концентрація уваги (при вправах на швидкість, які починаються за сигналом учителя тощо).

Можливість свідомо за допомогою вольового зусилля утримувати тривалий час високу інтенсивність уваги називається її стійкістю. Практично людина не може довго утримувати концентровану увагу: інтенсивність уваги хоча і в невеликих межах, але коливається, а крім того, на 2-3 сек. переключається на інші об'єкти (доведено, що під час читання за одну годину відбувається більше 50 відволікань з середньою тривалістю 1,2 сек., а також встановлено, що відволікання досягають іноді до 12 сек.).

     

Оскільки школярі не можуть довго утримувати увагу на одному і тому ж завданні, учителю фізичної культури потрібно самому використовувати прийоми, які тимчасово понижують інтенсивність уваги: розповісти під час виконання вправи якийсь випадок з життя або історії спорту, який пов'язаний з вправою чи фізичною якістю, яку вона розвиває.

Можливість спеціально змінювати інтенсивність уваги називається рухливістю. Необхідність підвищувати або понижувати інтенсивність уваги виникає часто. Наприклад, під час гри в футбол воротар і захисники можуть послабити увагу, якщо м'яч на половині поля суперників. При наближенні суперника з м'ячем до воріт воротар та захисники повинні збільшити інтенсивність уваги, щоб розгадати маневр суперника, не проґавити його удар у ворота. Той, хто швидко збільшує або зменшує інтенсивність уваги, має лабільну увагу, а хто це робить важко - увагу інертну.

Концентрація, стійкість і рухливість відображають властивості вольового зусилля, і тому прояв їх залежить від розвитку волі.

Переключення дає можливість учням уважно спостерігати під час діяльності за декількома об'єктами, орієнтуватись у ситуації і формувати орієнтувальну основу діяльності. Особливу роль воно відіграє в спортивних іграх, де діяльність пов'язана з постійною зміною ігрової ситуації, з необхідністю спостерігати за переміщеннями гравців. Наскільки цікавішим було попереднє завдання, настільки важче переключити увагу на нове; при зворотному співвідношенні переключення уваги полегшується. Наскільки більшою мірою учень зосереджується на одному завданні, настільки важче йому переключити увагу на інше.

Можливість виконувати під контролем свідомості одночасно декілька операцій та дій характеризує розподіл уваги. Успішність розподілу уваги залежить від ступеня автоматизації дій. Автоматизовані дії виконуються при меншому контролі, малій інтенсивності уваги, тому появляється можливість основну фіксацію уваги спрямовувати на більш важливу в даний момент або погано засвоєну дію. Розподіл уваги, наприклад дозволяє гравцеві вести м'яч і одночасно спостерігати за ситуацією на полі, продумувати тактичний хід.

Зовнішню увагу легше переключити, а внутрішню - важче. Це означає, що переключити увагу з одного об'єкта на інший легше, ніж з однієї думки на іншу.

https://www.youtube.com/watch?v=GrfpNdeJ73s

https://www.youtube.com/watch?v=adV8DAUxb4Y

                                                                                    13.04
                                                                               ФК 8 клас
Тема: Основні понятя арбітражу

Арбі́тр, також суддя́ або ре́фері — людина на полі, покликана стежити за тим, щоб футбольний матч проходив відповідно до правил і що має для цього всі повноваження. Його права і обов'язки описані Правилом 5. Суддя.

• 
  

Повноваження арбітра[ред. | ред. код]

Арбітр показує жовту картку щоби попередити гравця, а червону щоби вилучити гравця. Кольорові картки були введені Кеном Астоном, колишнім головою суддівського комітету ФіФА

Обов'язки[ред. | ред. код]

• контролювати дотримання правил гри;
• контролювати хід матчу, стежити за часом гри;
• забезпечити відповідність використовуваних м'ячів вимогам Правила 2;
• забезпечити відповідність екіпіровки гравців вимогам Правила 4;
• у разі кровотечі у гравця повинен забезпечити, щоб той покинув поле. Гравець може повернутися на поле тільки по сигналу судді, що переконався в тому, що кровотеча зупинена;
• забезпечити відсутність на полі сторонніх осіб;
• надати відповідним органам рапорт про матч, що включає інформацію по всіх прийнятих дисциплінарних заходах відносно гравців і/або офіційних осіб команд, а також по всіх інших інцидентах, що відбулися до матчу, під час або після нього.

Права[ред. | ред. код]

Арбітр має право:

• радитися по ходу матчу з помічниками і, там де необхідно, з резервним арбітром;
• зупинити, тимчасово перервати або припинити зовсім матч при порушенні правил;
• зупинити, тимчасово перервати або припинити зовсім матч при сторонніх втручаннях;
• зупинити матч, якщо, на його думку, гравець отримав серйозну травму, і забезпечити його відхід/винесення за межі поля;
• продовжити гру, коли команда, проти якої було здійснено порушення, отримує вигоду від такої переваги (наприклад залишається з м'ячем), і карає первинне порушення, якщо перевагою, що передбачалася, в той момент не скористалися;
• приймати заходи дисциплінарної дії по відношенню до гравців, винних в порушеннях, караних попередженням або видаленням. Він не зобов'язаний зробити такі заходи негайно, але повинен зробити це, щойно м'яч вийде з гри;
• приймати заходи відносно офіційних осіб команд, ведучих себе некоректно, і може на свій розсуд видалити їх з поля і прилеглих до поля зон.

Рішення арбітра[ред. | ред. код]

Рішення судді є остаточними і під час гри не переглядаються. Він сам може змінити рішення, якщо ще не відновив гру.

Для подачі скарг на дії суддів існує регламент змагання і спеціальні комітети, що розглядають дані питання.

https://www.youtube.com/watch?v=XCvCgIU4yp4

https://www.youtube.com/watch?v=cRP_F84ijek

https://www.youtube.com/watch?v=uINsEmVB0nU

https://www.youtube.com/watch?v=CbaTRKdfg24

                                                                             10.04
                                                                        ФК 6 клас
Тема: Повторення техніки захисту

Навчання індивідуальним тактичним діям починається разом з вивченням прийомів техніки захисту. Причому при поясненні особливу увагу потрібно приділити вибору місця відносно нападаючого, моменту початку дії. Навчання повинно завжди проходити в єдиноборстві з нападаючим, якому даються певні завдання.

При навчанні застосування блокування необхідно вирішити два основні завдання: 1) визначити напрямок польоту м'яча і 2) визначити варіанти блокування (рухомого або нерухомого).

Для вирішення першого завдання необхідно підбирати вправи, в яких захисник повинен реагувати на кидки різними способами (блокування зверху, збоку на різних рівнях), з різної відстані до захисника, із застосуванням різних замахів. Спочатку вибір напрямку польоту обмежений певним завданням нападаючому, а потім захисникові доводиться застосовувати блокування м'яча після довільних кидків нападника.

Для вирішення другого завдання захисник повинен мати деякі знання про противника, проявити спостережливість і кмітливість. Крім того, тут необхідно враховувати індивідуальні особливості самого захисника. Для застосування рухомого блокування, тобто випрямлення рук після того, як визначено напрямок польоту м'яча, захисник повинен володіти неабиякою швидкістю і реакцією. Для застосування нерухомого блокування, захиснику не обов'язково бути дуже швидким, але від нього вимагається знати, який простір загороджувати від того чи іншого нападаючого і певна незіграність з воротарем.

Навчання груповим діям починається разом із вивченням групових дій нападу. Все навчання будується на протидії нападаючим. Коли потрібно уточнити будь-яку групову тактичну дію захисту, необхідно щоб нападники виконували тільки ту дію, яка змушує захисників застосувати конкретний контрприйом. Для вивчення, наприклад, перемикання нападники можуть виконувати заслін, приховану зовнішну взаємодію; для підстраховки ніжні паралельні дії; для прослизання - особиста опіка і т.п. Розпочинають навчання з сумісної дії двох гравців, а потім трьох і більше.

Навчання командним діям починають з ознайомлення з розстановкою гравців різного амплуа в різних системах захисту. Удосконалення командних захисних дій потрібно вести відповідно до принципів, які прийнятні для всіх видів і способів захисту: створення чисельної переваги, припинення передачі і принцип протиходу. Зіграність оборони, її агресивність будуть залежати від того, наскільки грамотно гандболісти дотримуються цих принципів в конкретній боротьбі з противником. Керуючись ними та аналізуючи вибір позиції, можна оцінити правильність дій захисника в тій чи іншій ситуа

Групові дії в захисті

Групові дії у захисті - це взаємодії двох трьох гравців, спрямовані на те, щоб найкращим чином допомагати один одному в окремих ігрових ситуаціях, протидіючи нападаючим. Групові дії - це підстраховка, перемикання, прослизання, розбір.

Командні дії в захисті

Командні дії поділяються на три види: особистий, зонний і змішаний захист. Уміння гнучко застосовувати різні види оборони своїх воріт дає переваги команді у боротьбі за перемогу.

Навчання тактики

Навчання тактики починається із загального знайомства з грою, Тренер знайомить своїх учнів з основними правилами гри, формулює завдання, які повинні вирішуватися в грі, розучує основні прийоми ведення гри. Проводиться гра в гандбол за спрощеними правилами, формулюються завдання, які повинні вирішуватися в грі, розучуються основні прийоми ведення гри. Щоб дати конкретне уявлення про спортивну діяльності, проводиться гра в гандбол за спрощеними правилами. Далі приступають до вивчення окремих тактичних дій, спочатку індивідуальних, групових, а потім і командних. У результаті всі вивчені дії складуть основу певних тактичних систем ведення гри. Така закономірність переходу від загального до конкретного і назад має місце і при навчанні командним діям.

Розучування будь-якого тактичного дії має таку послідовність: 1) розповідь або показ на схемі або макеті, 2) розучування схеми дії безпосередньо на майданчику з пасивним противником (супротивника можна позначити стояками); 3) те ж, але з активним противником, який діє за певним завданням; 4) те ж, але з активним супротивником і в змагальній формі; 5) закріплення у двосторонній грі.

https://www.youtube.com/watch?v=DCo2iT6d4es
https://www.youtube.com/watch?v=1qzgx_Cw4zw

                                                                            10.04
                                                                       ФК 5 клас
Тема: Закріплення зупинки м яча

Зупинки служать засобом прийому й оволодіння м'ячем. Ціль зупинки – погасити швидкість м'яча, що котиться або летить для здійснення подальших дій.

Зупинка ногою. Основні фази руху є загальними для різних способів.

Підготовча фаза – прийняття вихідного положення – характеризується переносом ваги тіла на опорну ногу, що трохи зігнута для стійкості. Нога, що зупиняє, посилається назустріч м'ячеві.

Рис. 5. Зупинка м'яча ногою: а – внутрішньою стороною стопи; б – підйомом; в-стегном

Робоча фаза – амортизуюучий рух зупиняючою ногою, яка трохи розслаблена. У момент зіткнення з м'ячем (або трохи раніш) починається рух ноги назад. Швидкість руху поступово сповільнюється [17,72].

Завершальна фаза – прийняття необхідного положення для наступних дій. Загальний центр ваги тіла переноситься убік зупиняючої ноги і м'яча.

Зупинка внутрішньою стороною стопи (Рис. 5, а). Для зупинки м'яча, що котиться, нога виноситься назустріч м'ячу. Стопа повернута назовні на 90°. У момент зіткнення м'яча і стопи нога відводиться назад до рівня опорної ноги.

При зупинці м'ячів, які низько летять, у підготовчій фазі нога, що зупиняє, більше згинається в колінному суглобі і піднімається до рівня м'яча. М'ячі, які високо летять зупиняються в стрибку.

Зупинка підошвою. При наближенні м'яча, що котиться назустріч, нога виноситься вперед. Носок піднятий вгору під кутом 30–40°. Поступальний рух назад незначний.

Для того щоб зупинити підошвою м'яч, що опускається, необхідно точно розрахувати місце його приземлення. Носок ноги піднятий. У момент торкання м'яча землі він накривається (але не давиться) підошвою.

Зупинка підйомом. При зупинці м'ячів, що опускаються з високої траєкторії, стопа ноги, розташована паралельно землі (Рис. 5, б). Поступальний рух проводиться вниз-назад.

Зупинка стегном. Необхідно розташувати стегно під прямим кутом до м'яча, що летить (Рис. 5, в). М'яч стикається із середньою частиною стегна. Поступальний рух проводиться вниз-назад.

Зупинка м'яча грудьми. У підготовчій фазі футболіст повертається обличчям до м'яча (Рис. 6), ноги на ширині пліч або невеликого кроку (50–70 см), груди подаються вперед, руки злегка зігнуті. При наближенні м'яча тулуб відводиться назад, плечі і руки – вперед.

М'ячі, які високо летять, зупиняються грудьми в стрибку.

Рис. 6. Зупинка м'яча грудьми та переведення м'яча зовнішньої частиною підйому

Зупинка м'яча головою рідше використовується в грі, тому що вона важка за виконанням. Зупиняють м'яч переважно чолом (середина чола) поступальним рухом вниз або назад.

Зупинка м'яча з переведенням. Сучасний футбол характеризується тим, що гравці ще до прийому (зупинки) м'яча повинні прийняти рішення про подальші дії. Зупинки з переведенням саме і дозволяють не тільки погасити швидкість м'яча, але і цілеспрямовано змінити його напрямок, зручно підготуватися для подальших дій.

Переведення переважно виконуються убік (вправо – уліво) або назад (за спину) [18,240].

Розглянемо особливості переведення на прикладі переведення м'яча зовнішньою частиною підйому (Рис. 6). Нога, що зупиняє, виноситься вперед. Стопа розвертається назовні. Рух ноги назад за м'ячем проводиться з таким розрахунком, щоб накрити його в момент відскоку. Тулуб повертається убік подальшого руху м'яча.

https://www.youtube.com/watch?v=8VygR4P1yCQ

                                                                          10.04
                                                                     ЗВ 10 клас
Тема: Основи самозахисту

Рукопашний бій не можна вивчати по фільмам (особливо по художнім), навіть по книгам. Книги надають первинну інформацію про стиль та вказують напрямок в досягненні мети. Ніщо не замінить гарного вчителя та гарних партнерів. Багато людей які себе називають вчителями та мало такими є в дійсності.

 Удари рукою.

  Всі удари рукою починаються як удари ліктем. Перші рухи на початку удару рукою – це винос ліктя, а потім вже в залежності від дистанції та ударної поверхні, формується удар. Крім того, удар ліктем не можна виконати без повороту всім тулубом за принципом плече-стегно, або як кажуть "від бедра” (стегна). Ось чому всі удари рукою треба починати вчити з удару ліктем. За схемою: вірне положення тіла (стійка), виконання ударів ліктем по б. мішку (макеварі), коліно ззовні а п’яту назовні, вірне дихання, вірне положення передпліч для захисту своєї голови та шиї і печінки.

  Удари ногою.

 Всі удари ногою починаються з удару коліном. Спочатку винос коліна, а вже потім, в залежності від типу удару, формується удар ногою. Є чотири основні типи ударів ногою (ступнею): прямий, збоку, назад, зворотний. Всі інші походять від них: в стрибку, в розвороті, знизу, зверху тощо. Ось чому треба вчити удари ногою починаючи з удару коліном. За схемою: вірне положення тіла (стійка), виконання ударів коліном по б. мішку (макеварі), вірне дихання, поворот всім тілом (з підворотом п’ятою ззовні), удар на всій опорній ступні, положення передпліч для захисту голови та шиї і печінки.

 Загальні правила виконання ударів:

всі частини тіла починають рух разом, разом і закінчують, для швидкості удару поворот тулуба треба починати швидким імпульсом (немов удар в стрибку), в завершальній фазі удару на мить напружують всі основні м’язи тіла для концентрації сили (кіме), довжина видиху при ударі відповідає довжині удару. Удар треба виконувати так швидко, щоб його неможливо було перехопити рукою. Інакше в ударі нема сенсу.

 Комбінації ударів рук та ніг.

 Удари треба наносити за принципом лавини (як падає каміння з гори, одним потоком, на однаковій швидкості, без зупинок). Ось чому краще комбінуються подібні удари, наприклад: прямий лівою рукою, прямий правою рукою, прямий правою ногою. Або лівою рукою навідліг, правою рукою збоку, правою ногою збоку. При цьому, удари виконуються по різним рівням, наприклад: руки в голову, нога в тулуб (або в стегно). Краще виконувати короткі комбінації (на 3 удари). В співвідношенні: 2 удари рукою, один удар ногою. При цьому головне дотримуватися принципу: комбінація виконується на один видих ( всі 3 удари разом). Комбінації ударів, підсічок, кидків. Щодо підсічок. Підсічка ніколи не виконується першою в комбінації. Її номер завжди другий. Ударом рукою в обличчя відволікається увага супротивника від самої підсічки. Потім два удари руками (перший із них виконується тією рукою якою ногою виконувалась підсічка). Треба пам’ятати, що основна мета виконання підсічки – не збити з ніг противника, а лишити його рівноваги, не дати йому відійти з місця, зруйнувати його захист (при втраті рівноваги, руки що захищають голову повернуться в бік, відкривши скроні та потилицю). Підсічка передньої ноги не повинна виконуватись як удар в гомілку. Треба зачепити підйомом стопи його стопу (під п’яту) і відтягнути всю ногу в бік. Тому підсічка виконується поворотом стегна та тулуба одночасно, як єдине ціле. Щодо комбінацій ударів з кидками. При атакуючих комбінаціях: спочатку серія (2 удари) руками, потім кидок, за ним добиваючий (1-2 удари) руками або ногою. Все залежить від розмаїття ситуацій виконання комбінацій. При захисту від ударів противника: ухід з лінії атаки з блоком, або без зупинки кінцівки яка виконує удар ( наприклад нирком під руку), кидок, добиваючий удар рукою (ногою), больовий контроль.

 Основні бойові дистанції в рукопашному бою.

 Існує (умовно) сім основних дистанцій:

 1. Дистанція боротьби в захваті та обхваті для задушливих прийомів, прийомів на шию та кидків;

 2. Дистанція для ударів головою, ліктем, коліном;

 3. Дистанція для ударів рукою;

 4. Дистанція для ударів ногою;

 5. Дистанція для ударів холодною зброєю та в стрибку;

 6. Дистанція для метання холодної зброї: ножів, сокир, списів, сюрикенів тощо;

 7. Дистанція для використання вогнепальної зброї, арбалетів тощо.

 Логічно, що послідовність навчання рукопашному бою повинна починатись з першої та закінчуватись сьомою. Саме тому, рукопашник повинен уміти вести бій на всіх вказаних дистанціях, з використанням зброї або без неї:

 Основні принципи рукопашного бою.

 При виконанні любого прийому самозахисту необхідно виконувати вказані дії у вказаній послідовності:и атакуючих комбінаціях: спочатку серія (2 удари) руками, потім кидок, за ним добиваючий (1-2 удари) руками або ногою. Все залежить від розмаїття ситуацій виконання комбінацій. При захисту від ударів противника: ухід з лінії атаки з блоком, або без зупинки кінцівки яка виконує удар ( наприклад нирком під руку), кидок, добиваючий удар рукою (ногою), больовий контроль.

 1. Ухід з лінії атаки з блоком;

 2. Захват та контрудар (розслаблюючий) при чому бажано одночасно;

 3. Виведення тіла противника з рівноваги (кидком, підсічкою, чи запрокидуванням додолу);

 4. Добиваючий удар, або больовий контроль;

 5. Зв’язування та конвоювання.

 Боротьба в партері.

 При боротьбі в партері використовується головний принцип рукопашного бою - „принцип удава”: Для боротьби використовують всі частини тіла одночасно, немов удав, обвиваючи супротивника ногами та руками. Також свою голову втягують в плечі (проти задушення) і ніколи не витягувати своїх кінцівок (запобігання больовим прийомам).

 Кидки.

 Всі кидки виконуються за основними принципами:

 1. Супротивника перед кидком треба вивести з рівноваги за принципом використання сили супротивника ("потягни падаючого” туди куди він готов упасти);

 2. Кидок виконувати "від стегна”;

 3. Вже під час виконання кидка виконати добиваючий удар;

 4. Не втратити рівноваги та захват;

 5. Використати захват для больового контролю або задушення;

 Володіння холодною зброєю.

 Зброя – це продовження руки. Тому всі принципи нанесення ударів рукою тут використовуються в повній мірі. Зброя суттєво збільшує можливості бійця (дистанцію, руйнівні наслідки для тіла супротивника, та покращує захист свого). Треба вчитись використовувати особливості кожного виду зброї. Тож , щоб добре володіти зброєю та не зашкодити собі, треба спочатку оволодіти рукопашним боєм без зброї.

 Володіння вогнепальною зброєю.

 Вогнепальна зброя - теж продовження руки, яка стріляє. Тому всі принципи рукопашного бою застосовуються в повній мірі. Особливість вогнепальної зброї полягає в тому, що вона має ще більші можливості для ураження противника навіть на значних дистанціях (де недієздатні ані лук, ані арбалет).Та володіти, наприклад пістолетом, без рукопашної підготовки в поній мірі не можливо. В реальному вогневому контакті не має часу на використання прицільного пристрою пістолета (цілика та мушки) та на прийняття зручного положення лдя стрільби. Треба стріляти з будь-якого положення, рухаючись. Бо інакше вбьють. Для влучного пострілу на невеликих дистанціях (3-15 метрів, а нерідко і більших) достатьно десятих секунди. Щоб не робило тіло: падало, крутилось, бігло, и т.п. для влучного пострілу необхідно не звертати на це уваги. Тобто це робиться автоматично (підсвідомо). Тіло не повинно відволікати від головного процесу: швидко і точно навести руку з пістолетом на обрану мішень, яку чітко бачать очі (або чують вуха) та плавно (без ривка) натиснути на спусковий гачок.

 Особливості ведення бою проти холодної зброї.

 Не використовувати блоків-підставок передпліччям (запобігання порізам). Удари противника повинні проходити мимо, провалюючись в пустоту. Не направляти лезо на себе та якомога швидше відбирати у противника зброю.

 Прийоми рукопашного бою.

 Всі прийоми умовно діляться на:

 1. Прийоми активного нападу: Затримання при підході з переду, з заду, з боку; Напади без зброї (з метою розігнати натовп, або знешкодити чи захопити в полон ворога, та інші бойові задачі); Напади зі зброєю (з метою розігнати натовп, або знешкодити чи захопити в полон ворога, та інші бойові задачі);

 2. Прийоми активної оборони: Визволення від захватів, обхватів (за тулуб, інші частини тіла, або за одяг, або в комбінації захватів та спроб нанести удар або кидок); Обеззброювання при загрозі холодною або вогнепальною зброєю; Захист від ударів: руками, ногами, холодною зброєю, комбінацій ударів; Зовнішній огляд підозрюваного або затриманого під загрозою вогнепальної зброї або під больовим контролем.

 Прийоми затримання.

 Затримання – це мистецтво запобігання бою. Затримання проводять або несподівано до особи яку затримують (захопивши зненацька) , або з використанням тактичних заходів, з метою відволікти увагу щоб, знову ж таки відтворити ситуацію несподіваного затримання (відвернути увагу). Прийоми затримання в різних ситуаціях виконують різні. Все залежить від положення тіла, рук, наявності зброї особи, яку затримують. Наприклад, якщо супротивник стоїть опустивши руки до низу – добре використати загин руки за спину. Якщо стоїть в боксерській стійці – важіль руки назовні, якщо протягнув пряму руку перед собою – важіль руки ззовні. Є більш-менш універсальні прийоми затримання супротивника, який стоїть або іде – опрокидуванням до долу захватом за голову. Загалом усі прийоми затримання виконуються за формулою: зближення, блок-захват, розслаблюючий удар, виведення з рівноваги, больовий контроль, зв’язування або конвоювання (під больовим контролем).

 Прийоми визволення від захватів, обхватів.

 Загалом усі прийоми визволення виконуються за формулою: розслаблюючий удар, розрив захвату (обхвату), виведення з рівноваги, добиваючий удар або больовий контроль.

 Прийоми обеззброювання при загрозі холодною або вогнепальною зброєю.

 Загалом усі прийоми обеззброювання виконуються за формулою: ухід з лінії вогню, блок-захват руки що утримує зброю, розслаблюючий удар, виведення з рівноваги, добиваючий удар, відбирання зброї, больовий контроль.

 Прийоми захисту від ударів.

 Загалом усі захисти від ударів виконуються за формулою: ухід з лінії атаки, блок, розслаблюючий удар, виведення з рівноваги, добиваючий удар, відбирання зброї (якщо б’ють зброєю), больовий контроль.

 Прийоми зовнішнього огляду.

 Під загрозою вогнепальної зброї зовнішній огляд проводять дотримуючись таких принципів:

 1. Небезпечна дистанція (супротивник не зможе кинутися в ноги, дотягнутися до зброї);

 2. Небезпечне положення зброї. Найчастіше від стегна ( не можна протягувати руку зі зброєю в напрямку супротивника);

 3. Чіткі голосні команди, інтонація наказу;

 4. Поставити особу яку обшукують в нестійке незручне для опору положення;

 5. Не давати йому знати де знаходиться зброя (типова помилка підштовхування зброєю в спину).

 Принципи ведення бою одного проти багатьох.

 Якщо оточили нападники без зброї або з холодною зброєю то треба не зволікати а вириватися з кругу. Далі за обставинами: або втікати, або використовувати зброю. При оточенні нападників з вогнепальною зброєю. Навпаки не виходячи з оточення можна спровокувати їх до пострілів друг в друга (різко впавши додолу). Але краще в такі ситуації себе не ставити. Використовуйте тіло одного з нападників як щит, кидайте його під ноги іншим, використовуйте психологічні хитрощі, використовуйте все що попало під руку в якості зброї. Якщо з собою є пістолет з гумовими кулями травмуючої дії, то це час для його використання. Як закінчаться патрони використовуйте його як кастет.

 Поняття сили (енергії) в рукопашному бою.

 Тіло людини матеріальне і підкоряється законам фізики. Тому перш ніж шукати міфічну внутрішню енергетику, треба навчитися використовувати всюдисущі закони фізики (найчастіше механіки). Наприклад, для сильного удару рукою потрібен великий імпульс, який складається з маси (що вкладається в удар) помноженої на прискорення цієї маси. Іншими словами, при постійній масі тіла бійця, сила удару залежить від того як швидко ця маса дістане до цілі. Руйнівний ефект удару залежить також від площі контакту поверхні що наносить удар (наприклад кісточки кулака). Згадаємо формулу: тиск дорівнює силі помноженій на площу. Але чому так важко поставити сильний удар? Тому що тіло людини складається з багатьох суглобів. І потрібно багато зусиль і часу (при умові, що рухи виконуються вірно) для того щоб навчитися розганяти всі частини тіла разом на початку виконання удару, і зупинити їх теж разом в кінці удару. При цьому в момент контакту треба напрягти імпульсом все тіло. Щоб воно було як кам’яний моноліт. Обіпертися опорною ступнею в землю. Щоб через „скам’яніле” тіло імпульс віддачі удару увійшов у землю. Тоді за законами фізики: при зіткненні двох тіл обидва получають прискорення (розлітаються в протилежні сторони). Земля, як величезна планета, з місця не зрушить. Тому прийдеться відлетіти тому тілу, яке отримало удар, або зламається рука, що виконувала цей удар. Але рука напевне зламається якщо бити в тіла непомірно важчі і твердіші за тіло людини (наприклад в стіну будинку). Є таке правило, щоб не отримати травму, б’ють твердим в м’яке (кісточками кулака по м’язах щелепи, в живіт і т.ін. М’яким б’ють по твердому (основою долоні або нижньою м’язистою частиною кулака по черепу або грудну клітину).

 Поняття духу в рукопашному бою.

 Мається на увазі бойовий дух. Кажуть в здоровому тілі – здоровий дух. Тіло може виглядати дуже вражаюче, наприклад культурист, але його володар може в житті жодного разу нікого не перемагав. Буває так, що боєць з непоказною зовнішністю перемагає на вигляд більш сильнішого. В спортивних поєдинках тренерам відомий феномен - поєдинок програють ще до початку самого поєдинку. Тобто на бій треба іти готовим не тільки фізично, а й внутрішне. Заняття рукопашним боєм загартовують бойовий дух бійця. А перевіряється він у поєдинках. У бою, не на життя а на смерть, завжди перемагає сплав міцного духу і належної підготовки бійця. Тільки одним духом не перемогти. Супротивник може бути теж відмінним бійцем. Іноді молоді спортсмени ставлять таке питання: Хто переможе при рівних фізичній підготовці та бойовому дусі? Відповідь проста. Переможе той хто правий. Мається на увазі коли бій іде за праве діло. Зло ніколи остаточно не перемагало і не переможе. Коли боєць це знає – він непереможний. Цьому багато прикладів в історії людства.

 Інтуіція бійця.

 Людина сприймає навколишне середовище і події в ньому через своє біополе все й одразу (тобто міттєво і в повному обсязі). Це виходить на рівні підсвідомості – тобто інтуітивно. І лише одиниці вміють цю інформацію виводити на рівень свідомості в достатньому обсязі. Наприклад, відомий всьому світу Морихей Уесіба (засновник Айкідо), козаки - характерники та інші мали здатність передчувати сценарій подій та дії супротивників. Докладіть до цього дару відмінну техніку рукопашного бою і ви отримаєте бійця, якого неможливо не те що вбити а навіть хоч трошки йому зашкодити. Так Уесіба створив свій стиль айкідо. Тому не маючи такого дару, всі інші послідовники Уесіби просто займаються прийомами збоку схожими на айкідо. Через це їх бють „на вулиці”. А якщо боєць здатен через своє біополе впливати на біополе супротивника, то отримаєте безконтактний стиль „рукопашного бою”. В лапках рукопашний бій використано тому що в прямому сенсі рукоприкладства не відбулось, та мета бою досягнута – супротивника переможено (він під контролем та не здатен чинити опір). Звідси виходить послідовність розвитку бійця рукопашника. Спочатку займаються звичайним (фізичним) рукопашним боєм. Потім доводять свою майстерність до рівня інтуітивного бою. Та вершина майстерності - це безконтактний рукопашний бій. Очевидно, що неможливо навчитися захищатися від чогось чого не розумієш. Ось чому тренер дає учням удар а потім захист від удару. Не можна навчитися захисту від того чого ти не уявляєш в достатньо повній мірі. Тобто удар треба вміти самому виконувати досконало, уявляти наслідки такого удару для себе. І тільки через усвідомлення цього можно вивчити дієвий захист від такого удару. В цьому є філософський підхід в рукопашному бою. Бо рукопашний бій – це цілістна система знань, яка має (в тому числі) філософію. Тут зумісно згадати відому притчу про гору. На вершині тієї високої та крутої гори біліє снігова вершина. То є область майстерності людських знань та мистетств. Вчений досягає вершини з одного боку гори, поет з іншого, майстер бойових мистецтв зі свого боку. Та всі вони будуть на вершині. Там всі – майстри (митці). Щоб сюди потрапити кожен з них затратив потрібні зусилля та час. Якщо ти став майстром в одному мистетстві, то зможеш досягти майстерності і в іншому. Але вершина тієї гори крута та слизька. Тому, той хто зупиняється на досягнутому і перестає рухатись в гору – одразу починає сковзати донизу. Це можно виразити по іншому. Якшо постійно та регулярно не займатися своєю справою (рукопашним боєм) то наступає неминуча деградація (втрата можливостей). Це зобумовлено фізіологією людини. Якщо замислитись над вказаною вище притчею, то стане зрозуміло, що в системі освіти потрібно вивчати також і рукопашний бій. Як вагому складову системи виживання людини. Це розуміли в минулому в багатьох країнах світу. Молоді аристократи (наприклад самураї в Японії) поряд з різними науками обов’язково вивчали фехтування, верхову їзду, стрільбу, бойові мистецтва. Можно бути дуже розумним математиком, прочитати багато книжок, мати великі гроші, майно, та прицьому бути вбитим „тупим” бомжем. Тільки через те, що йому хочеться випити, а у інтелектуала є в кишені трохи грошей. Виходить, що без рукопашного бою знання людини не повні, або недостатні для сучасного життя. І це розуміють деякі ректори деяких Українських ВУЗів (зокрема Київський МАУП).

 Принципи тренування рукопашника.

 1. Від простого до складного. Техніку треба засвоювати починаючи з елементарної, поступово переходити до більш складної.

 2. Шляхом багатократного повторювання. Всі елементи вивчати до автоматизму.

 3. Систематичність. Результат там, де тренування проходять згідно якогось периодичного у часі плану. Ні в якому разі не можна тренуватися за принципом чим більше, тим краще. Не можна знущатися на своїм організмом. Потрібно давати час на відновлення огранізму. Тобто елементарно відпочити.

 4. Інтелектуальність. Треба добре розуміти зміст прийому, його застосування. Ні в якому разі не можна навчатися не розуміючи того що ти робиш (за принципом папуги тупо повторювати за кимось дії).

 Необхідні умови для якісного навчання рукопашного бою.

 Потрібен гарний тренер. Це міф, що можно чогось пристойного навчитися самотужки, наприклад з книг та фільмів.

 Умови. Мається на увазі достатньо обладнане місце для занять (спортивний зал, майданчик, полігон).

 Можливості. Це: мінімальне здоров’я, час.

https://www.youtube.com/watch?v=1IhadcwWqc0

https://www.youtube.com/watch?v=0TrEKE9U4rE

https://www.youtube.com/watch?v=Sy4UNnw4HKQ

https://www.youtube.com/watch?v=PC2pZOg7oyc

                                                    09.04 - 10.04
                                                       ФК 7 клас
Тема: Повторення техніки зупинки м яча

Зупинка м'яча - один з головних прийомів, якими повинен володіти футболіст.

Тому не шкодуй часу на оволодіння цим прийомом. Дуже уважно стеж за м'ячем. Пересувайся по полю так, щоб опинитися з м'ячем на одній лінії.

Не чекай, щоб м'яч потрапив тобі просто в ноги. Рухайся йому назустріч. Швидко вирішуй, як ти його зупиниш.

Доторкнувшись до м'яча, намагайся прийняти його м'яко, щоб він не відскочив від ніг.

Зупинки м'яча підошвою

Дві колони гравців стають одна навпроти другої. Відстані між ними - 10 м, із зміщенням на 1 м.  Двоє ведучих з кожної колони прямують з м'ячами, щоб одночасно зупинитися в центрі. Зупиняють м'яч підошвою, міняються м'ячами і прямують назад до своїх колон. Інші гравці по черзі вико­нують цю вправу.

З відстані 5-6 м спрямовуй до стіни м'яч, а коли він відскочить, зроби 2-3 кроки йому назустріч і зупиняй підошвою чи внутрішньою стороною ступні. Виконай вправу по 20-25 разів.

  

Зупинки м'яча внутрішньою стороною ступні

Три групи гравців розташовуються трикутником на відстані 7~8 м одна від одної. Перший гравець однієї з груп тримає м'яч. Він робить передачу гравцю з групи, яка стоїть поруч, і стає в кінець колони. Гравець, який отримує м'яч, робить два-три кроки назустріч йому і зупиняє м'яч внутрішньою стороною ступні. М'яч рухається за годинниковою стрілкою.

Зупинки м'яча що летить, внутрішньою стороною ступні

Дві групи гравців стають обличчям одна до одної на відстані 3-4 м. Перший гравець тримає м'яч у руках та обережно накидає його гравцю, що стоїть навпроти, а сам біжить у «хвіст» колони.

Гравець, який приймає м'яч, зупиняє його з льоту внутрішньою стороною стопи і так само повертає його назад та займає місце в кінці колони. Так гравці однієї групи накидають м'яча, а гравці іншої групи зупиняють його з льоту та передають внутрішньою стороною ступні.

Зупинка м'яча стегном

Зігни ногу в коліні під час зупинки м'яча. Коли ти торкнешся м'яча, посту­пово випростуй ногу, щоб м'яч скотився із стегна на землю.

Стань обличчям до стіни на відстані 1,5 м. Кидком знизу спрямуй у неї м'яч, а після відскоку зупини його стегном.

Зупинка м’яча груддю

М'яч, що летить зверху, найкраще зупиняти грудьми, оскільки їхня поверхня значно більша, ніж інших частин тіла. Кисті рук відкрий, не напружуй м'язи грудей, вони повинні бути розслаблені. Руки розведи, щоб запобігти торканню м'яча. Відведи руки за спину і відкрий груди назустріч м'ячу. Коли м'яч торкнеться грудей, відхились трохи назад. Зведи плечі разом і втягни груди. Дай м'ячу скотитись униз.

https://www.youtube.com/watch?v=q1Voy3YRu-c

https://www.youtube.com/watch?v=zlwf2RVm5HU

https://www.youtube.com/watch?v=nRmnjATd8qg