30.09

                                                            ФК 7 клас

Тема: Розвиток швидкості

Здатність швидко виконувати рухи - одна з найважливіших якостей легкоатлетів, навіть тих у яких ця якість не є провідною. Високий рівень швидкості дозволяє їм легше виконувати менш швидкі рухи, що сприяє розвитку витривалості в роботі. Оскіль­ки швидкість рухів у легкоатлетів завжди пов'язана з проявом значної сили, цю якість часто називають швидкісно-силовою.

Швидкість рухів школяра в першу чергу визначається від­повідною нервовою діяльністю кори головного мозку, що викли­кає напругу й розслаблення м'язів та спрямовує й координує рух. Швидкість значною мірою залежить від досконалості спортивної техніки, сили та еластичності м'язів, рухливості суглобів, а в три­валій роботі — й від витривалості спортсмена. Отже, поліпшен­ня зазначених компонентів визначає розвиток швидкості рухів спортсмена.

Значно поліпшити швидкість можна насамперед розвитком сили м'язів за рахунок збільшення їхньої маси і, головне, підви­щення здатності проявляти якнайшвидше дуже великі зусилля. Для розвитку цієї якості корисні спеціальні силові вправи, у то­му числі й з обтяжувачами.

Швидкість рухів можна підвищити завдяки найефективнішому використанню еластичної властивості м'язів: попередньо оптимально розтягнутий м'яз скорочується з більшою силою й швідкістю. Отже, слід застосовувати спеціальні вправи на розтягування розслаблених і напружених м'язів.

У певних видах легкої атлетики гранично швидкий темп потрібно підтримувати протягом деякого часу. Для цього необхідна спеціальна витривалість. У той же час поліпшення витривалості дозволяє атлетові досягти ще більшої швидкості рухів.

Дуже важлива для швидкості поставлена техніка перегонів, стрибків або метань. Тут особливу роль відіграє вміння виконува­ти швидкі рухи вільно, без зайвого напруження м'язів, розслаблю­ючи їх, коли вони не повинні працювати, А це досягається багато­разовим повторенням основної вправи свого виду легкої атлетики при зусиллях нижче максимальних — на 0,7—0,9 максимуму . Тисячі повторень зроблять навичку досить міцною, яка не під­дається умовам зовнішнього середовища (змагальні емоції, передстартове збудження, вплив супротивника тощо).

Нерідко у школярів розвиток швидкості припиняється через те, що під час тренувань не застосовуються необхідні засоби та методи, які ведуть до подальшого розвитку якостей, насамперед сили, а також до вдосконалювання техніки. Часто на уроках ство­рюються умови, коли гранично швидкі рухи стають однотипними і виконуються в одному й тому самому ритмі. Особливо це сто­сується циклічних рухів. У результаті багаторазових повторень у одному й тому самому максимальному ритмі створюється звич­ність, автоматизація рухів, що ґрунтується на утворенні певного стереотипу в корі головного мозку. Це перешкоджає зростанню швидкості навіть у тому разі, коли рівень розвитку фізичних і во­льових якостей підвищується. Школяр не завжди може розірвати рефлекторні зв'язки, що утворилися, змінити динамічний стереотип і перейти на новий, швидший темп.

Щоб зламати сталий динамічний стереотип, підвищити верхню межу зони рухливості навички й у результаті поліпшити швидкість  рухів, треба неодноразово виконувати рухи якнайшвидше, проявляючи значні вольові зусилля. Слід використати полегшені  умови, які дозволяють виконувати стрибок, біг або метання з максимальною швидкістю рухів (наприклад, метальникам тренуватися 3 полегшеними снарядами, що дозволить робити кидок швидше). Щоб перевищити звичну швидкість відштовхуванні в стрибках, треба багаторазово виконувати стрибки із граничними вольовими зусиллями, з максимальною швидкістю відштовхування, використовуючи повну довжину розбігу у звичайних умо­вах і вкорочену на похилій доріжці (нахил 2—3° з горизонтальною ділянкою для останніх чотирьох кроків розбігу).

Швидкість відштовхування при стрибку у висоту можна підвищити, долаючи граничні висоти і перевищуючи їх. Але часте стрибати з такою метою не можна — з'являється нервове стомлен­ня. Тому значно частіше й у більшому обсязі треба застосовува­ти спеціальні стрибкові вправи, відштовхуючись із максимальним зусиллям, дотягуватися до гілки дерева, до підвішеного предмета тощо. Якщо стрибунові вдається у стрибку торкнутися предме­та, то його слід підняти трішечки вище й продовжувати так ро­бити далі.

Для підвищення швидкості рухів бігунів на короткі дистан­ції слід використовувати груповий метод проведення занять. При спільних стартах, прискореннях і бігу на відрізках у сприн­терів з'являється прагнення прискорити рухи, досягти ще біль­шої швидкості. З цією ж метою треба широко застосовувати ган­дикап (біг з форою). Бігунам корисно тренуватися у полегшених умовах, які дозволяють виконувати рухи зі швидкістю, що пере­вищує досягнуту. Для цього використовуються: біг з укорочени­ми кроками, біг із прискоренням, біг по похилій доріжці (нахил 2–3°); «викидання» зі старту за допомогою розтягнутих гумових шнурів.

Перевищити сталу максимальну швидкість рухів або швид­кість перегонів можна також за допомогою голосних прискорю­ваних ритмічних звуків, у темпі яких спринтер прагне втриму­вати частоту своїх кроків. Дуже корисно виконувати біг, у тому числі й із прискоренням, під спеціально написану або підібрану музику.

Кілька повторень найшвидшої вправи викликає у школяра нові відчуття, позитивну психічну налаштованість і впевненість у можливості підвищення граничної швидкості. Якщо після цього він у 1—2 спробах перевищить сталий рівень швидкості й у зви­чайних умовах, то досягнення стабільності в цьому залежить ли­ше від кількості повторень найшвидших рухів, насамперед у по­легшених умовах, а також у звичайних.

https://www.youtube.com/watch?v=1L534_r8C3A