03.11
ФК 4 клас
Тема: Олімпійська слава Херсонщини. Олександр Береш
Олекса́ндр Миха́йлович Бе́реш (12 жовтня 1977, Первомайськ, Луганська область, Україна — 29 лютого 2004, Київ) — український гімнаст, призер Олімпійських ігор.
Ранні роки
Олександр розпочав зайняття гімнастикою у спорткомплексі «Юність». Першим його тренером була Ніна Сергіївна Колеснікова, тренер у Первомайській ДЮСШ олімпійського резерву облради спортивного товариства «Динамо» (вона тоді проводила відбір дітей у секцію гімнастики).[2] До спортивної школи Береш потрапив сам у віці шести років, не повідомивши про це батьків. Під керівництвом Ніни Колеснікової освоїв ази гімнастики, а через півроку потрапив до Леоніда Олександровича Гурова. До другого класу займався також футболом, але пізніше, за рішенням Гурова, відмовився від нього на користь гімнастики.
Певний час Олександр Береш навчався в Луганському спортивному інтернаті, проте пізніше повернувся додому, де став займатися під керівництвом Ігоря Олександровича Писаренка. Перші змагання, у яких він взяв участь, відбулися в Луганській області. Там він зайняв третє місце та перше з фізичної підготовки, отримавши грамоту та значок. Після першого успіху став посилено тренуватися.
Дебют у збірній
Тренера Береша Ігоря Писаренка запросили до Херсонського спортивного інтернату на посаду старшого тренера, після чого він покликав Береша із собою. У Херсоні Олександр швидко прижився і за рік занять у шостому класі потрапив у резерв збірної України. У 17 років дебютував у її основному складі. Спочатку він не вразив тренера Анатолія Шемякіна, оскільки той вважав Олександра слабким фізично. Однак, після довгих тренувань, Олександр показав свої здібності: під керівництвом Ігоря Коробчинського завоював ряд нагород на чемпіонатах Європи, світу та Олімпійських іграх.
Міжнародні успіхи
На спортивній олімпійській базі в основний час тренувалися гімнасти дорослої збірної, а спортсмени молодіжної команди спостерігали за їхніми тренуваннями. Більшу частину гімнастів становили учасники Олімпіади 1992 року. Олександр виступав у збірній з 1994 року під десятим та одинадцятим номерами. У 1996 році він зазнав травми ліктя, але швидко відновився та вступив до інституту. Тим часом у збірній змінилося керівництво: старшим тренером став Володимир Шаменко, який серйозно посварився з Олександром. Той у підсумку припинив ходити на тренування та зайнявся навчанням. Після відсторонення Шаменка та приходу на посаду головного тренера Шемякіна Береш повернувся в команду.
У 1997 році в Угорщині відбулися міжнародні змагання, де Україну представляв тільки Олександр Береш, і там він сенсаційно здобув перемогу. Того ж року він дебютував на чемпіонаті світу й зайняв підсумкове 9 місце. Змагаючись із такими асами спортивної гімнастики, як Іван Іванков і Олексій Нємов, Береш посів третє місце на поперечці, і бронзова медаль стала єдиною нагородою для України. У 1998—1999 роках Береш багаторазово вигравав Гран-прі, але на офіційних чемпіонатах світу та Європи зазнавав невдач. На Літній Універсіаді 1999 став абсолютним чемпіоном.
У 2000 році Береша запросив до себе тренуватися Ігор Коробчинський. Саме під його керівництвом Олександр став абсолютним чемпіоном Європи, а на Олімпіаді в Сіднеї завоював срібло в командних змаганнях та бронзу в багатоборстві. Постійні травми призвели до того, що з 2001 року Олександр не виступав у багатоборстві через болі у плечах. Того ж 2001 року Береш здобув вищу освіту, закінчивши магістратуру в Херсонському державному університеті. У 2004 році Олександр планував у складі олімпійської збірної України виграти золоту медаль та повернутися в багатоборство.
Загибель
Увечері 29 лютого 2004 року Олександр разом із товаришем по збірній Сергієм Вяльцевим на автомобілі Peugeot 307 повертався до Києва з олімпійської бази в Конча-Заспі, де був у гостях у свого друга. Під час виїзду на Обухівську трасу машина Береша потрапила в аварію, зіткнувшись із BMW 740 з номерами Верховної Ради. За кермом була Наталя Мартинюк, донька першого заступника Голови Верховної Ради комуніста Адама Мартинюка.[3][4] Вже за три дні заступник міністра внутрішніх справ Петро Коляда заявив, що ДТП сталося з вини Олександра.[5] Втім, суд встановив, що винуватцем аварії став водій BMW Сергій Антонюк, якого засудили на 5 років, але вдова Береша не отримала ані компенсацій, ані вибачень за звинувачення, ніби Олександр сам був винен в аварії.[6]
Особисте життя
Олександр зростав без батька. Познайомився зі своєю майбутньою дружиною після одного з чемпіонатів. У шлюбі в них народилася донька Валерія. За його власними словами, найбільше в людях цінував щирість та довіру. Своїм хобі вважав поїздки на природу, перегляд спортивних змагань, а також більярд і сауну.[2] Планував збудувати у Херсоні приватну спортивну школу.[7]
Нагороди
- Орден «За заслуги» III ст. (6 жовтня 2000) — за досягнення вагомих спортивних результатів на XXVII літніх Олімпійських іграх в Сіднеї[8]
- Премія Кабінету Міністрів України за внесок молоді у розбудову держави за 2002 рік у номінації «За спортивні досягнення»[9]
- Стипендія Кабінету Міністрів України для знаменитих спортсменів, тренерів і діячів фізичної культури та спорту (26.04.2002)[10]
- Стипендія Кабінету Міністрів України для знаменитих спортсменів, тренерів і діячів фізичної культури та спорту (17.07.2003)[11]
- Державна стипендія (отримувач — донька загиблого — Береш Валерія Олександрівна) (01.04.2004)
Комментариев нет:
Отправить комментарий