26.05
                                                                     ФК 10 клас
Тема: Розвиток витривалості

Існує принаймні п'ять різноманітних методів розвитку витривалості.

• Метод рівномірного характеру означає, що ти займаєшся фізичною активністю, при цьому безперервно працюєш, зберігаєш свій темп, не зменшуючи, але і не перевтомлюючись, тобто підбираєш свій.
• Змінний метод означає, що ти вибираєш різну фізичну активність і змінюєш її одну за однією. Наприклад, 20 присідань, 20 випадів, 20 віджимань і 3 хвилини в стійці поперше.
• Метод поворотів. Ти вибираєш одну групу м'язів і тренуєш тільки її, повторюючи ідентичні вправи з перервою на відпочинок по 30 секунд.
• Змагання і ігровий методи. У обох випадках ти тренуєш не лише свою фізичну витривалість, але і вчишся контролювати і управляти емоціями.

 

Силова витривалість організму

Це спортивний термін, який має на увазі здатність організму витримувати силове навантаження впродовж довгого часу, є поєднанням сили і витривалості. Силову витривалість також можна і треба розвивати. Види витривалості :

1. присідання;
2. скакалка;
3. біг.

Експерти радять розпочинати з бігу, оскільки під час цієї активності навантажуються усі групи м'язів рівномірно, організму простіше «розтруситися».

Для профілактики здорової роботи серця лікарі і спортсмени рекомендують чергувати темп бігу — від бігу підтюпцем до бігу на швидкість. І робити це регулярно, найкорисніший інтервал — це біг через день.

Після того, як організм звикне до регулярного навантаження, приблизно за два тижні, можна почати тренувати біг на витривалість.

Є декілька самих базових вправ, щоб тренувати витривалість бігу.

Біг на витривалість: основні правила тренування

Щоб якось себе мотивувати, можна відстежувати марафони і брати в них участь. Є навіть такі умільці і фанати перегони, які їздять по різних країнах, де проходять бігові марафон. Базові правила для бігу:

• біг через день;
• збільшення дистанції кожного тижня;
• біг з обважнювачами.

Вправи на спритність і витривалість

Тренування, розраховані на розвиток не лише витривалості, але і спритності, відрізняються чергуванням різної техніки.

У ідеалі — аеробне навантаження + силові вправи.

Необхідний інвентар для тренувань:

• штанга
• гантелі
• фітбол
• бруси
• турнік
• лава
• баскетбольний м'яч
• скакалка

Тренування на спритність і підвищення витривалості можна підглянути у спортсменів. Зразкова програма на 40 − 60 хвилин:

1. 10 хвилин бігу на середній швидкості;
2. силові вправи з гантелями або штангою;
3. вправи на турніку і брусах;
4. 5 хвилин стрибків із скакалкою;
5. вправи з фитболом;
6. вправи на лаві;
7. карбування і кидки баскетбольного м'яча.

• Важливо чергувати силові і кардионавантаження, щоб організм устигав перебудуватися під кожен тип вправ.
• Обов'язково контролюй показники ЧСС, самопочуття і навантаження на колінні суглоби під час бігу і стрибків із скакалкою.
• Запам'ятай головне правило: кожному підходить індивідуальний темп і тривалість тренувань.
• Новачкам можна починати з 15 − 30 хвилин, досвідченішим спортсменам переходити до зайняття по 40 − 60 хвилин.

https://www.youtube.com/watch?v=TwhS5O43s3o

                                                                         26.05
                                                                     ФК 7 клас
Тема: Розвиток швидкісно силових якостей

Вправи для розвитку швидкісно-силових здібностей

Стрибки у русі.

• 1. Стрибки на носках (з рухом вперед).
• 2. Стрибки на прямих ногах (з рухом вперед).
• 3. Стрибки у полуприседе і повному приседе (з рухом вперед).
• 4. Стрибки з високим підніманням стегна.
• 5. Стрибки з підтягуванням стегон до грудей.
• 6. Стрибки на одній нозі.
• 7. Стрибки на бігу з діставанням високо висить предмета.
• 8. Стрибки на бігу з поворотом в воздухе.
• 9. Стрибки з розбігу в довжину.
• 10. Стрибки з розбігу у висоту.
• 11. Стрибки з розбігу у висоту через предмет.

Стрибки з місця.

• 1. Стрибок на двох ногах у довжину.
• 2. Стрибок на одній нозі в довжину.
• 3. Стрибок на двох ногах у висоту.
• 4. Стрибок на одній нозі у висоту.
• 5. Стрибок на двох ногах з поворотом на 180 °.
• 6. Стрибок на одній нозі з поворотом на 180 °.
• 7. Стрибок на одній нозі через захоплену ногу. 
• Стрибки з предметами і через предмети.
• 1. Стрибки з гантелями в руках.
• 2. Стрибки з гирями в руках.
• 3. Стрибки з набивним м'ячем у руках (в ногах).
• 4. Стрибки через скакалку (вперед, назад), складену вдвічі і т.д.
• 5. Стрибки через гімнастичну палицю, захоплену руками.
• 6. Стрибки через козла, коня, паркан, стіл з опорою руками, переносячи ноги в сторону.
• 7. Стрибки через козла, коня, паркан, стіл без опори руками.
• 8. спригіваніі з гімнастичної стінки (шведської).
•  Вправи біля опори.
• 1. Відштовхування від стіни (згинання та розгинання рук).
• 2. Опускання на прямих руках до торкання грудьми стінки.
• 3. Відштовхування від стіни, стоячи спиною (руками, ногами).
• 4. Опускання до пояса на руках і вихід в стійку.
• 5. Опускання по стіні до положення моста.
• 6. Стрибки на одній нозі, а інша нога на стіні.
• 7. Махи ногою назад до верху спини.
• 8. Обертання під рукою (з опорою рукою в стінку).
• 9. Згинання і розгинання рук (ноги на стінці) в упорі лежачи.
• 10. Те ж в стійці на кистях до стійки на голові.
• 11. Човник по стіні (імітація).
• 12. Кидок через стегно біля стіни (імітація).
• 13. Імітація захоплення ніг.
• 14. Імітація підхоплення.
• https://www.youtube.com/watch?v=PY89F9H-Uts
• https://www.youtube.com/watch?v=WmS22eSWzm0
• 
  

                                                                                 26.05
                                                                             ФК 6 клас
Тема: Розвиток швидкісно-силових здібностей

Силові здібності людини визначають як здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м'язових напружень. Силові здібності характеризуються великою м'язовою напругою і проявляються в подоланні опору у динамічному і статичному режимах роботи м'язів. Вони визначаються фізіологічним поперечником м'язи і функціональними можливостями нервово-м'язового апарату. Фізіологічні механізми регуляції м'язової сили залежать від біомеханічних характеристик (довжини плечей важелів та можливості включення в роботу найбільш великих м'язів), а також від величини напруги окремих м'язових груп і їх взаємного поєднання.

М'язи можуть проявляти силу в наступних режимах роботи:

- без зміни своєї довжини м'яза (статичний, ізометричний режим);

- при зменшенні довжини м'яза (переборює опір, міометричний режим напруження);

- при подовженні м'яза (поступається опору, пліометричний режим напруження).

Розрізняють власне силові здібності і їх з'єднання з іншими фізичними здібностями:

- швидкісно-силові якості;

- силова витривалість;

- силова спритність.

Фізичні вправи для розвитку сили займають одне з провідних місць у фізичній підготовці хортингіста. Основними засобами для розвитку сили служать вправи з обтяженням (штанга, гирі, гантелі, власна вага спортсмена, вправи з партнером, гумовими амортизаторами тощо). Варіюючи величину обтяження, темп, структуру рухів, хортингіст може вибірково впливати на розвиток сили будь-якої групи м'язів. М'язова сила - одна з найважливіших фізичних якостей хортингіста. Сила м'язів значною мірою визначає швидкість рухів, а також витривалість і спритність. Заняття силовими вправами ведуть до збільшення фізіологічного поперечника м'язів, до зростання м'язової маси. Придбана сила зберігається довше, якщо її збільшення супроводжувалося паралельним зростанням м'язової маси. Велика розмаїтість рухів хортингіста з певними завданнями призведе до необхідності кількісно і якісно оцінювати компонент сили. Характерний прояв сили у хортингіста - в миттєвих імпульсних діях, часто повторюваних протягом досить тривалого часу.

Це і є швидкісно-силовими здібностями.

Швидкісно-силові здібності хортингіста - це різновид силових якостей, який характеризується здатністю спортсмена проявляти силу при різних швидкостях виконання руху. Прояв швидкісно-силових якостей зручно розглядати через механічну потужність. Вони проявляються в рухових діях, в яких поряд зі значною силою м'язів потрібна і швидкість рухів (наприклад, виконання кидка через спину, фінальне зусилля при виконанні больового прийому на руку. Швидкісно-силові здібності багато в чому залежать від рівня розвитку вибухової сили хортингіста. Вибухова сила відбиває здатність спортсмена по ходу виконання прийому досягати максимальних показників сили в максимально короткий час, наприклад, при стартових діях заходу на кидок, у нанесенні удару у партері, захваті тулуба на кидок через груди тощо. Тому говорять про прояв вибухової сили і про виховання силової витривалості. Непрямим показником вибухової сили може служити висота стрибка з місця при відштовхуванні двома ногами. Таким чином, у хортингістів проявляються силові якості в поєднанні з швидкістю і витривалістю. Прояв цих якостей залежить від діяльності центральної нервової системи, величини поперечного перерізу м'язових волокон, їх еластичності, біохімічних процесів, що відбуваються в м'язах. Важлива роль у прояві м'язової сили в хортингу належить вольовим зусиллям. Характерним для хортингу є чергування статичних напружень, які виникають як при проведенні двобою в стійці, так і під час сутички у партері, з раптовими швидкими, вибуховими зусиллями, застосовуваними спортсменом при нанесенні удару, проведенні кидка або контрприйому. Причому хортингісту доводиться задіювати великі фізичні зусилля протягом всіх двобоїв з різними партнерами, кожен з яких зазвичай триває 5 - 7 хв. Це вимагає від учасників двобою вміння не тільки застосовувати велику фізичну силу одномоментно, а й протягом тривалого часу, інакше кажучи, спортсмен повинен володіти великою силовою витривалістю.

Виходячи з характеру двобою і слід підбирати вправи для розвитку сили. Під час тренувань і двобоїв хортингіст виробляє велику кількість швидкісних дій, тому можна говорити про специфіку його силової підготовленості.

Основним методом розвитку силової витривалості служить метод виконання вправи до неможливості. Сутність цього методу полягає в тому, що спортсмен виконує вправи багаторазово з відносно невеликими обтяженнями до тих пір, поки подальше виконання вправи стане неможливим. Потім слідує невеликий за часом відпочинок, і вправа повторюється знову до неможливості. Кількість підходів і темп виконання вправи залежать від попередньої підготовки хортингіста. Наприклад, спортсмен здатний присісти зі штангою вагою 120 кг. Для виконання вправи береться штанга вагою 50 кг, і з нею він присідає 20 - 30 разів. Потім після невеликого відпочинку вправа повторюється ще кілька разів. Вправи до неможливості можна виконувати і з великою вагою 70% від максимального показника, але тут виникає небезпека, що при великій кількості повторень хортингіст поряд з розвитком сили буде дещо втрачати швидкість рухів. Тому до вправ з великою вагою слід підходити дуже обережно. Потрібно завжди пам'ятати, що силові вправи повинні виконуватися з великою швидкістю руху, носити вибуховий характер, специфічний для хортингу. Тому рухи спортсмена при присіданнях, підскоках, нахилах в кінцевій фазі трохи прискорюються.

Під час проведення двобою велике ударне навантаження несуть м'язи черевного преса. Вони беруть участь в більшості рухових дій тулуба під час проведення прийомів кидкової техніки хортингу. Хороший міцний м'язовий корсет для здоров’я хортингіста сприяє нормальному функціонуванню внутрішніх органів, належна сила м'язів черевного преса є кращою гарантією попередження гриж. При силовому тренуванні м'язів передньої стінки живота використовують в основному вправи двох типів: піднімання ніг при фіксованому верхньому відділі тулуба і піднімання тулуба при фіксованих нижніх кінцівках. Обидва типи вправ відрізняються деякою специфікою. У першому випадку м'язи хортингіста працюють переважно в ізометричному режимі, тобто статично. Безпосередньо у згинанні тазостегнового суглоба не беруть участь, але сприяють фіксації тазу, а при значному згинанні в умовах верхньої опори або вису - повороту його. Найбільше навантаження при цьому несе нижня частина прямого м'яза живота спортсмена. У вправах другого типу м'язи живота працюють в динамічних умовах, тобто велике навантаження падає на верхні сегменти прямого м'яза живота. Загальне навантаження на всі м'язи живота тут більше. Вправи другого типу більш ефективні. Однак вправи статичного характеру краще сприяють підвищенню тонусу м'язів живота хортингіста, що може бути використано при прийнятті ударів у прес. При тренуванні м'язів черевного преса слід уникати підвищення внутрішньочеревного тиску, а для цього не слід використовувати метод максимальних навантажень, не можна доводити число повторень до дуже великих величин, тому що це мало позначається в прирості сили. М'язи поперекової області відносяться до тих м'язів, яким слід приділяти особливу увагу. Ця область відчуває величезні перевантаження при піднятті суперника при виконанні кидка, важких навантаженнях на спинні м’язи при нахилі тулуба вперед з обтяженням. Це є специфікою силової підготовки при удосконаленні кидкової техніки хортингу. При «круглій» спині виникає небезпека здавлювання міжхребцевих дисків. Збереження нормального поперекового лордозу усуває цю небезпеку, і тому хортингіст при проведенні двобою має тримати рівну стійку. Хорошим засобом розвитку швидкої сили служать різного роду кидки гирі, ядра, набивного м'яча в різних напрямках: вперед, назад, прогинаючись, з поворотами і стрибками. Тут потрібно звертати увагу на зусилля в кінці руху, виконувати вправу зі значним прискоренням. А для цього необхідно підбирати оптимальні обтяження, які не потребують максимальних зусиль і не викликають уповільнення рухів.

Силові здібності хортингіста проявляються:

- при відносно повільних скороченнях м'язів, у вправах, виконуваних з граничними обтяженнями;

- при м'язових напругах ізометричного (статичного) типу без зміни довжини м'яза.

Відповідно до цього розрізняють динамічну повільну силу, що розвивається динамічними вправами, і статичну силу, що розвивається статичними вправами.

Для розвитку сили можна активно застосовувати ізометричні вправи, що сприяють як розвитку абсолютної сили, так і здатності до тривалих статичних напружень. Сутність ізометричних вправ полягає в тому, що хортингіст, використовуючи значні обтяження 80% від максимального показника, багаторазово приймає позу, що викликає напругу окремих м'язових груп, і утримує цю позу протягом декількох секунд. Наприклад, зі штангою або з партнером на плечах згинає ноги в колінах під різними кутами і утримує обтяження протягом 10 - 15 с. Вправа може повторюватися декілька разів. Ізометричні вправи застосовуються в поєднанні з іншими вправами для розвитку сили, а для більш швидкого відновлення працездатності використовуються вправи на розслаблення і розтягування груп м'язів, що працювали. Максимальна статична сила хортингіста вимірюється тією максимальною напругою, яку вона здатна розвинути в умовах ізометричного скорочення. Вона безпосередньо вимірюється за допомогою спеціальних вимірювальних пристроїв - динамометрів, тензометричних силовимірювальних пристроїв. Натомість максимальна динамічна сила визначається за найбільшою вагою, яку може підняти випробуваний. При виконанні ізометричних вправ необхідно поступово збільшувати вагу обтяження і кількість повторень. Неприпустимі повторні великі навантаження на одну групу м'язів.

https://www.youtube.com/watch?v=GTIfG7D2Zwc

https://www.youtube.com/watch?v=mHQHRCkHYLc

                                                                            26.05
                                                                        ФК 9 клас
Тема: Техніка захисту

Гра в захисті припускає організацію позиції і дій гравців з метою запобігти чи ускладнити атаку­ючим можливість наблизитися до воріт і завдати точного удару. Усі дії команди, що обороняється, є відповідними на дії атакуючих і обумовлюються особливостями тактики суперника. Гра в обороні різноманітна, багатопланова і спря­мована на захист воріт, на активну боротьбу за оволодіння м'ячем і організацію успішної атаки.

                                                 Індивідуальна тактика.

Ефективність захисту багато в чому залежить від індивідуального уміння кожного гравця діяти проти суперника — і коли він володіє м'ячем; і без нього. Борючись проти суперника, котрий не володіє м'я­чем, футболісти в захисті здійснюють закривання і перехоп­лення.

Закривання — переміщення з метою перешкодити супернику одержати м'яч. Той; що обороняється, розташовується між суперником і своїми воротами. Позиція залежить від співвідношення сил суперників, швидкості бігу, персональ­ного завдання. Чим ближче суперник до воріт, тим щільні­ше його треба закривати.

Перехоплення — дія гравця з метою оволодіння м'ячем, спрямованим опікуваному супернику. Успіх перехоплення залежить від правильної оцінки обстановки, вмілого вибо­ру позиції, своєчасного виходу до м'яча, швидкості і т.д.

У єдиноборстві з гравцем, котрий володіє м'ячем, ті, що обороняються, повинні відібрати його чи перешкодити пе­редачі, веденню, удару по воротах. Для відбирання м'яча, коли цього вимагає ігрова ситуація, слід зблизитися з тим, хто володіє м'ячем, переслідувати його і зберігати атакую­чу позицію. Щоб протидіяти передачі, удару, веденню, гра­вець розташовується в безпосередній близькості від того, хто володіє м'ячем, і перекриває зону найбільш гострої пе­редачі, небезпечного удару по воротах чи прагне відтісни­ти суперника до бокової лінії.

 Групова тактика.

Основою реалізації групової тактики в захисті є організована взаємодія двох чи більше гравців для надання допомоги партнерам чи руйнуванні комбіна­цій суперника.

Щоб безпосередньо допомогти партнеру, котрий програв єдиноборству використовують страховку.

Протидія комбінації "гра в стінку" обумовлюється міс­цем виконання. Іноді доцільно відмовитися від щільної опіки і грати в зоні, у більшості випадків треба розташуватися так, щоб мати можливість перехопити першу пе­редачу, утруднити другу чи змусити відмовитися від комбінації.

При протидії комбінації «схрещування» ті, що обороняються, повинні особливо уважно контролювати дії гравця у якого опинився м’яч, щоб перепинити йому шлях до воріт

Протидіючи комбінації "пропускання м'яча", захисни­ки готові перехопити "пропущений" м'яч або швидко переключитися на єдиноборство з гравцем, якому цей м'яч ад­ресований.

Ефективним методом оборони є створення штучного положення "поза грою". Захисник, що знаходиться ближче за інших до своїх воріт, уважно стежить за розташуванням супротивника і керує діями партнерів. Найбільш доцільно створювати положення "поза грою" у зоні між централь­ною лінією і штрафним майданчиком.

Побудову "стінки" виконує команда, у ворота якої призначений вільний чи штрафний удар. Головна мета тих, що обороняються, — убезпечити від прямого удару ближній кут воріт. Звичайно в "стінку" стають 4—5 гравців (як правило, два захисники, два півзахисники і нападаючий). Чим далі від воріт призначається удар, тим менше футболістів безпо­середньо протидіє йому.

https://www.youtube.com/watch?v=lRHUfiwBZ7Y

https://www.youtube.com/watch?v=yZWQTrzre9U

                                                                          26.05
                                                                      ЗВ 10 клас
Тема: Види переломів, іммобілізація
Переломом називається порушення цілісності кістки. Виникає під час різних рухів, ударів, падінь з висоти. Розрізняють одиничні, множинні переломи, без зміщення, зі зміщенням відламків, закриті і відкриті.
Відкриті переломи — це ті, під час яких у місці травми утворюється рана. Такий перелом су-проводжується кровотечею. До основних ознак перелому належать біль, набряк тканин, ненормальна рухомість кісток у місці травми, порушення функції кінцівок. При відкритих переломах з рани може виглядати частина кістки.
Переломи кісток таза та хребта часто су-проводжують розлади сечовиділення і порушення функцій нижніх кінцівок. Переломи кісток черепа супроводжуються кровотечею з вух. Під час важких переломів нерідко настає шоковий стан, особливо у випадпадках відкритих переломів, які супроводжуються артеріальною кровотечею.
Під час надання допомоги використовують прийоми, спрямовані на збереження життя:
— зупинка кровотечі;
— попередження травматичного шоку;
— накладання пов'язки;
— транспортна іммобілізація.
Транспортна іммобілізація — заходи щодо забезпечення нерухомості кісток у місці перелому під час доставки хворого в медичний заклад. Здійснюється накладанням відповідних табельних шин: дротяних, сітчастих, фанерних, дерев’яних.
Так як на місці пригоди не завжди є шини для іммобілізації, доводиться користуватись імпровізованими шинами. Для цього можна використовувати палки, дощечки, куски фанери, картон, парасольки, лижі, щільно змотаний одяг та інше. Можна також прибинтовувати верхню кінцівку до тулуба, а нижню – до здорової ноги.
Накладання шини потрібно проводити безпосередньо на місці травмування, виявляти обережність, щоб не допустити зміщення відламків. Вправляти відламки заборонено, оскільки це може перетворити закритий перелом у відкритий, збільшити біль і створити умови для розвитку шоку.
Під час іммобілізації кінцівок пошкодженій частині намагаються надати шинами найбільш природнє положення.
За наявності рани в місці перелому обережно розрізають одяг, обробляють рану і накладають асептичну пов’язку, потім – шину, при кровотечі – джгут.
При переломі кісток голови накладається ватно-марлеве кільце і голова фіксується до ноші. У потерпілих часто спостерігається блювання, тому необхідний постійний нагляд для попередження асфіксії.
Транспортна іммобілізація при переломах ключиці може бути досягнута за допомогою ватно-марлевих кілець чи кілець з одягу, які стягуються ззаду. Це робиться, щоб кінці поламаної ключиці не травмували магістральні кровоносні судини, які тут проходять.
При переломі плеча необхідно фіксувати три суглоби: плечовий, ліктьовий і зап’ястя. Рука зігнута в ліктьовому суглобі, передпліччя підвішується на косинці.
При іммобілізації передпліччя виключають рухи в ліктьовому і променевозап’ясному суглобах. У долоню вкладають жмут вати і прибинтовують. Пальці іммобілізують з допомогою дроту у напівзігнутому положенні.
Перша допомога при переломах ребер полягає в накладанні на грудну клітку пов’язки в момент видиху. Якщо немає бинта, можна використати рушники.
Переломи стегнової кістки дуже тяжкі. Пошкодження її спричинює сильні кровотечі, а біль – шоковий стан.
У цьому разі потрібні знеболювальні засоби та надання нерухомості нижньої кінцівки. Використовують шини Дітеріхса або дві дошки. У крайньому випадку, коли немає ніяких підручних засобів, травмовану ногу прибинтовують до здорової.
Переломи кісток тазу можуть супроводжуватись ушкодженням внутрішніх органів. Транспортувати хворого треба на твердій поверхні на спині, ноги напівзігнуті і розведені, під коліна підкладають покривало, подушку, що дає розслаблення м’язів і зменшення болю.
У випадках, коли потерпілий має кілька переломів, у першу чергу зупиняють кровотечу, дають знеболювальний засіб, потім обробляють найнебезпечніші відкриті переломи, а вже потім закриті.
https://www.youtube.com/watch?v=xOm-1EMA-co

                                                                             26.05
                                                                        ЗВ 11 клас
Тема: Стройові прийоми зі зброєю

  Стройове положення зі зброєю те саме, що й без зброї, при цьому автомат слід тримати у положенні «на ремінь» дульною частиною догори, кистю правої ру­ки торкатися верхнього зрізу ременя, аавтомат із скла даним прикладом — дульною частиною вниз .

Карабін тримати біля ноги правою рукою так, щоб приклад стояв затильником на землі, торкаючись стопи правої ноги, гострим кутом на лінії носків. Праву руку опустити вільно, обхопивши нею дуло та газову трубку .

Ручний гранатомет у положенні «на ре­мінь» тримати дульною частиною догори .

Ручний і ротний кулемети тримати біля ноги так само, як і карабін, при цьому опущеною правою рукою обхопити ствол .

Виконання прийомів зі зброєю на місці

 Автомат із положення «на ремінь» береться «на груди» за командою «Автомат на — ГРУДИ» у три прийоми:

перший прийом - подати праву руку за реме­нем трохи вгору, зняти автомат із плеча й, підхопивши його лівою рукою за ложе й ствольну накладку, трима­ти перед собою вертикально магазином ліворуч, дуль­ним зрізом на висоті підборіддя (мал. 6, а);

другий прийом — правою рукою відвести ре­мінь праворуч і перехопити його долонею знизу так, щоб пальці були напівзігнуті й повернуті на себе; одночасно просунути під ремінь лікоть правої руки ;

третій прийом — закинути ремінь за голову; взяти автомат правою рукою за шийку приклада, а ліву руку швидко опустити .

Автомат із складаним прикладом із положення «на ремінь» береться «на груди» за тією са­мою командою у два прийоми:

перший прийом- правою рукою зняти автомат із плеча, не вивільняючи ліктя правої руки з-під ременя, і, підхопивши автомат лівою рукою за ложе та ствольну накладку знизу, тримати його перед собою магазином до­низу, а дульною частиною — ліворуч (мал. 6, г);

другий прийом — закинути правою рукою ремінь за голову на ліве плече, взяти автомат за стволь­ну коробку біля ременя, ліву руку швидко опустити .

 Автомат із положення «на груди» береться «на ремінь» за командою «На ре-МІНЬ» у три прийоми:

перший прийом - лівою рукою взяти автомат за ложе та ствольну накладку знизу й, подаючи його од­ночасно трохи вперед угору, вивільнити праву руку з-під ременя, взятися нею за шийку приклада і тримати авто­мат;

другий прийом — піднімаючи автомат вгору, перекинути ремінь через голову й тримати зброю перед собою вертикально, магазином ліворуч, дульним зрізом на висоті підборіддя ;

третій прийом — правою рукою взяти ремінь за його верхню частину й закинути автомат за праве плече в положення «на ремінь», а ліву руку швидко опустити .

Автомат із складаним прикладом із положений «на груди» в положення «на ремінь» береть­ся за тією самою командою у три прийоми:

перший прийом - лівою рукою взяти автомат угорі за ствол та газову трубку й, піднімаючи його тро­хи вгору, вивільнити лікоть правої руки з-під ременя, правою рукою, долонею знизу, взяти ремінь біля стволь­ної коробки ;

другий прийом— повертаючи автомат стволь­ною коробкою вгору, перекинути ремінь через голову й тримати автомат магазином праворуч ;

третій прийом — закинути автомат за праве плече в положення «на ремінь», а ліву руку швидко опустити .

 Карабін (ручний кулемет) від ноги в положення «на ремінь» береться за командою «На ре-МІНЬ» у три прийоми:

перший прийом — правою рукою підняти ка­рабін (ручйий кулемет), не віддаляючи його від тіла, по­вернути магазином (ручний кулемет — пістолетною руч­кою) ліворуч; лівою рукою взяти карабін за магазин (ручний кулемет — за ложе) й тримати його дульним зрізом на рівні очей; лікоть правої руки притиснути ;

другий прийом — правою рукою взяти ремінь і відтягти його ліворуч ;

третій прийом — швидко перекинути карабін (ручний кулемет) за плече; ліву руку опустити; праву руку опустити за ременем так, щоб передпліччя було в горизонтальному положенні; карабін (ручний кулемет) злегка притиснути ліктем до тулуба .

  Карабін (ручний кулемет) з положення «наремінь» у положення «до ноги» береться за командою«До но-ГИ» у два прийоми:

перший прийом — подаючи праву руку за ре­менем трохи вгору, зняти карабін (ручний кулемет) із плеча й, підхопивши його лівою рукою за ложе, правою взяти карабін за верхню частину ствольної накладки (кулемет за ствол і сошку вище газової камори) й три­мати його перед собою магазином (пістолетною ручкою) ліворуч, дульним зрізом на рівні очей ;

другий прийом— ліву руку швидко опустити, а правою плавно поставити карабін (кулемет) на землю до ноги .

Ручний кулемет у положення «на ремінь» і «до ноги» береться якнайзручніше.

  Карабін від ноги в положення «на плече» береть­ся лише з примкнутим багнетом за командою «На пле-ЧЕ» у два прийоми:

перший прийом- правою рукою, піднімаючи й повертаючи карабін затвором уперед, перенести його прямовисно біля тулуба до лівого боку і одночасно пере­хопити кистю правої руки за верхню частину ложа та ствольної накладки, водночас подати кисть лівої руки трохи вперед й опустити карабін прикладом на долоню лівої руки так, щоб затильник приклада лежав на до­лоні, великий палець був попереду, а інші пальці були притиснуті до лівого боку приклада; карабін тримати прямовисно у витягнутій руці напроти лівого плеча, гос­трим кутом приклада торкатися лівої ноги; лікоть пра­вої руки — на висоті плеча ;

другий прийом — праву руку швидко опусти­ти, одночасно лівою рукою підняти карабін так, щоб він спусковою дужкою ліг у виїмку плеча, і тримати його, не нахиляючи вбік; кисть лівої руки тримати трохи нижче ліктя, приклад притиснути до пояса, а перед­пліччя — до боку .

  Карабін до ноги з положення «на плече» береть­ся за командою «До но-ГИ» у три прийоми:

перший прийом - швидко опустити ліву руку, одночасно правою рукою охопити карабін за верхню час­тину ложа й ствольної накладки та поставити його в по­ложення;

другий прийом— перенести правою рукою ка­рабін униз до правої ноги, повертаючи його затвором на себе; підтримуючи карабін лівою рукою біля багнетної трубки, тримати його вздовж стегна правої ноги так, щоб приклад внутрішнім боком торкався мізинця правої ноги;

третій прийом — швидко опустити ліву руку, правою рукою плавно поставити карабін на землю .

 У разі потреби послабити (підтягти) ремінь пода­ється команда «Ремінь - ПОСЛАБИТИ (ПІДТЯГТИ)».

За підготовчою командою автомати та ручні гранато­мети взяти в праву руку, карабіни та кулемети — до но­ги; в автоматі зі складаним прикладом відкинути при­клад. За виконавчою командою зробити півоберта право­руч, одночасно відставити ліву ногу на крок ліворуч, і, нахилившись уперед, уперти зброю прикладом у стопу лівої ноги, а стволом покласти на згин правого ліктя; ноги в колінах не згинати; тримаючи правою рукою пряжку ременя, лівою рукою підтягти (послабити) ремінь і без команди прийняти стройове положення.

  Перед поданням команд: «За спину», «На ре­мінь» і «На груди» — зброя попередньо ставиться на за­побіжник за командою «Запобіжник — СТАВ».

Якщо необхідно відімкнути (відкинути) багнет або примкнути його, то подаються команди: «Багнет — ВІДІМКНУТИ (ВІДКИНУТИ)» і «Багнет - ПРИМК­НУТИ».

 Зброя з положення «на ремінь» береться в поло­ження «за спину» за командою «Зброю — ЗА СПИНУ»в два прийоми:

перший прийом — лівою рукою взяти ремінь трохи нижче правого плеча, а правою рукою одночасно взятися за приклад (автомат зі складаним прикладом і ручний гранатомет — за ствол біля нижньої антабки);

другий прийом— правою рукою трохи підняти зброю вгору, а лівою рукою закинути ремінь за голову на ліве плече; зброю та руки швидко опустити .

Автомат «за спину» береться без багнета, а карабін — з відкинутим багнетом.

 Зброя з положення «за спину» береться в поло­ження «на ремінь» за командою «Зброю на ре-МІНЬ» удва прийоми:

перший прийом — лівою рукою взяти ремінь трохи нижче лівого плеча, правою рукою одночасно взя­тися за приклад (за ствол, розтруб);

другий прийом— правою рукою зброю трохи підняти, а лівою рукою перекинути ремінь через голову на праве плече, ремінь узяти правою рукою,ліву швидко опу­стити.

  Для переведення автомата з положення «на гру­ди» в положення «за спину» та з положення «за спину» в положення «на груди», а також карабіна з положення «за спину» в положення «до ноги» зброя попередньо бе­реться за командою в положення «на ремінь».

Для переведення автомата із складаним прикладом «за спину» з положення «на груди» правою рукою взя­ти автомат за дульну частину ствола й перевести його в положення «за спину».

Під час виконання прийому «на груди» з положення «за спину» правою рукою взяти автомат за дульну час­тину ствола й, підтягуючи його дульною частиною до лівого плеча, перевести в положення «на груди».

Ручний кулемет у положення «за спину» береться як-

найзручніше

  За загальною командою «До но-ГИ» карабіни та кулемети беруться до ноги, а положення автоматів і ручних гранатометів не змінюється.

  Для виправлення неправильного положення зброї подається команда, наприклад: «Поправити — ЗБРОЮ».

Повороти та рух зі зброєю

 Повороти та рух зі зброєю виконуються за таки­ми самими правилами та командами, як і без зброї.

  Під час поворотів зі зброєю біля ноги на місці за попередньою командою зброю трохи підняти й одночас­но подати на себе багнет (дульну частину), а праву руку злегка притиснути до правого стегна. Зробивши пово­рот, одночасно з приставленням ноги плавно опустити

зброю на землю.

   Для руху зі зброєю біля ноги за підготовчою ко­мандою «Кроком» зброю трохи підняти, а за командою«Бігом», крім того, ліву руку напівзігнути у лікті.

Під час руху бігом зброю тримати у злегка зігнутій правій руці так, щоб дульна частина зброї була трохи подана вперед. Під час бігу в зімкненому строю багнет прибрати на себе.

   Під час руху зі зброєю біля ноги та у положенні«на плече», «на ремінь» і «на груди» рукою, що не три­має зброї, а під час руху зі зброєю «за спину» - обомаруками вільно робити рухи біля тулуба у такт кроку.

   Під час руху з карабіном «на плече» за виконав­чою командою «СТІЙ» зупинитися й без команди взятикарабін до ноги за правилами, визначеними у статті 48цього Статуту. Під час руху з карабіном в іншому поло­женні після зупинки він береться до ноги тільки за ко­мандою.

Виконання прийомів з карабіном під час руху

   Під час руху карабін від ноги «на плече» береть­ся у два прийоми, так само, як на місці (стаття 47 цьо­го Статуту), за командою «На пле-ЧЕ», яка подається одночасно з поставленням лівої ноги на землю. За вико­навчою командою зробити крок правою ногою, потім послідовно з поставленням лівої ноги на землю викону­вати кожний прийом.

   Під час руху карабін до ноги з положення «на плече» береться у три прийоми, так само, як на місці (стаття 48 цього Статуту), за командою «До но-ГИ», що подається одночасно з поставленням ноги на землю. За виконавчою командою слід зробити крок правою ногою і потім послідовно з поставленням лівої ноги на землю виконувати кожний прийом.

  Під час руху карабін із положення «на плече» вположення «на руку» береться у два прийоми за коман-­дою «На ру-КУ», що подається одночасно з поставлен-­ням лівої ноги на землю:

перший прийом — продовжуючи рух, зробити крок правою ногою й з поставленням лівої ноги на зем­лю опустити ліву руку з карабіном униз до упору, одно­часно правою рукою взяти карабін за шийку ложа разом із ременем;

другий прийом — зробити ще один крок пра­вою ногою й з поставленням лівої ноги на землю швид­ко перенести карабін правою рукою до правого боку, по­вернувши його магазином униз і підхопивши лівою ру­кою за верхню частину ложа й ствольної накладки; при­тиснути шийку ложа до правого боку біля пояса, правий лікоть розвернути по лінії плечей, багнет тримати на­проти правого ока та на висоті шиї.

  Під час руху карабін із положення «на руку» бе­реться «на плече» у два прийоми за командою «На пле-ЧЕ», яка подається одночасно з поставленням лівої но­ги на землю:

перший прийом — рухаючись далі, зробити правою ногою крок, одночасно з поставленням лівої но­ги на землю штовхнути карабін лівою рукою вгору на себе, повертаючи його правою рукою за шийку ложа за­твором уперед, і поставити вертикально на долоню опу­щеної лівої руки;

другий прийом- зробити ще крок правою но­гою й одночасно з поставленням лівої ноги на землю взяти карабін «на плече» та опустити праву руку.

https://www.youtube.com/watch?v=947imMTbg0Y

                                                                         25.05
                                                                    ФК 10 клас
Тема: Розвиток спритності
Вправи, що використовуються для розвитку спритності, при умові, що вони мають елементи новизни: - виконання вправи з різних незвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими положеннями; - виконання вправи в обидва боки, обома руками і ногами в різних умовах; - зміна темпу, швидкості і амплітуди рухових дій; - змін просторових меж виконання вправи; - виконання додаткових рухів; - щойно засвоєну вправу виконують у різних комбінаціях з раніше вивченими. Методичні прийоми, що ускладнюють умови виконання: „суміжні завдання” (наприклад, виконання розбігу для стрибка в довжину зі звичною, дещо збільшеною чи зменшеною довжиною кроку); „контрастні завдання” (наприклад, кидки м’яча в ціль з різко зміненої відстані, з 5 і 10 м); тимчасове виключення зорового контролю (ведення м’яча із заплющеними очима). У процесі розвитку координаційних здібностей останні обов’язково пов’язуються з технічним і тактичним навчанням, а також з розвитком інших рухових якостей. Цієї мети досягають за допомогою різних комбінованих вправ, різноманітних естафет, спортивних ігор та ін.
 Проведемо такий тест: спробуйте обертати кисть за годинниковою стрілкою, а цю ж руку в лікті проти годинникової стрілки. Не виходить, так? Зате відмінно виходить обертати все це в одному напрямку. Все тому, що наш координаційний центр звик до симетрії, спокою, синхронності. Якщо щось треба зробити не за звичним сценарієм – виникають складнощі, адже мозок і тіло цього не вміють, їх треба вчити. До речі, це ж перша вправа на координацію, по суті, початок її тренування.

Ще один тест: встаньте на одну ногу, другу відведіть назад, руки в сторони. Закрийте очі і рахуйте, скільки ви простоїте. І це теж вправа на координацію, яке допоможе поліпшити ваш баланс і спритність.

Третій тест: візьміть 2 тенісних м’яча (до речі, нехай вони у вас лежать вдома, іноді бувають корисними) і кидайте їх об стіну по черзі правою і лівою рукою – добре виходить, так? А тепер встаньте на одну ногу і зробіть те ж саме. Складніше? Є такий момент. А тепер найсмачніше – стрибайте на одній нозі і продовжуйте кидати і ловити м’ячики. Все, ступор, плутанина, м’ячики полетіли по кутах, а ви, взагалі, впали.

Ще є один тест на координацію, тут можна придумати все що завгодно. Просто накажіть своєму тілу виконувати нестандартну зв’язку рухів. І ви побачите, наскільки ваше тіло недосконале в цьому плані.

https://www.youtube.com/watch?time_continue=6&v=fYdNjrfUs6M&feature=emb_logo

https://www.youtube.com/watch?v=CbPoxtZeFB8

                                                                           25.05
                                                                      ФК 8 клас
Тема:Техніка нападу

  Під тактикою нападу розуміються організовані дії гравців команди, що володіє м'ячем, спрямовані на взяття воріт суперника. Основу тактики нападу складають індивідуальні, групові й командні дії футболістів.

Індивідуальні тактичні дії. Індивідуальні тактичні дії в нападі — це дії футболіста без м'яча і з м'ячем, засновані на оцінці ігрової ситуації та застосуванні в залежності від її техніко-тактичних дій.

Дії без м'яча складаються з уміння звільнитися від опіки захисника і вийти на вільне місце для одержання м'яча чи створення партнерам вигідних умов. Відрив здійснюється за рахунок постійного маневрування гравця, застосування раптових ривків, зміни напрямку і зміни темпу руху. Звільнення від опіки захисника здійснюється рухом до м'яча й убік від м'яча, при цьому футболіст широко застосовує фінти. Уміння грати без м'яча є ознакою тактичної грамотності гравця.

Дії з м'ячем гравця в нападі складаються з доцільного вибору і способу застосування ведення, ударів по воротах, зупинок м'яча і фінтів. Ведення м'яча застосовується футболістом, коли не можна передати м'яч партнерам або коли супротивник не перекрив шлях до воріт, а також у разі потреби утримати м'яч.

Швидкість і динамічність, що являються складовими сучасного футболу, вимагають застосовувати ведення м'яча тільки тоді, коли цього вимагає ігрова ситуація. Використання ведення м'яча для обведення суперника — сугубо індивідуальний спосіб подолання оборони супротивника.

Обведення суперника здійснюється за рахунок раптової зміни напрямку і швидкості ведення, а також фінтів (див. «Обманні рухи»). Обведення суперника не самоціль, а ефективний засіб для рішення тактичних задач: звільнення від опіки захисника, вихід на тактичний простір для наступної передачі або удару по воротах.

Зупинки (прийом) м'яча. Цей техніко-тактичний прийом вимагає від гравця вибору способу швидкого взяття м'яча під контроль у залежності від дій суперників і партнерів для ефективного продовження гри. Кваліфікований гравець, опановуючи м'ячем, може розпорядитися ним швидко й тактично грамотно: передати, вести або вдарити по воротах тощо.

Удари по воротах. Від тактично грамотного застосування ударів по воротах залежать зусилля всіх гравців, що атакують, команди і підсумок матчу в цілому. Для умілого володіння ударами по воротах і досягнення високої ефективності футболіст повинен миттєво оцінювати ігрову ситуацію, передбачати дії суперників і партнерів. Тактика ударів по воротах складається з вибору способу і сили удару, додання польоту м'яча необхідного напрямку і траєкторії.

Групові тактичні дії. Організовану оборону в сучасному футболі перебороти тільки за рахунок індивідуальних дій важко. У цьому випадку застосовують групові взаємодії 2, 3, 4-х і більше гравців. Суть футболу являє собою рішення постійно виникаючих у процесі матчу тактичних задач, що вирішуються за допомогою комбінацій, награних на тренуваннях та імпровізованих у процесі гри. Розрізняють комбінації під час гри і під час розтрату стандартних положень.

Комбінації під час гри здійснюються за допомогою маневрування гравців і передач м'яча. У грі застосовуються передачі:

а) по призначенню: партнеру в ноги, на хід (вільне місце, за спину суперника), на удар, «недодана», прострільна, у боротьбу, на віддачу («стінку»);

б) по дистанції: коротка — до 10 м, середня - до 25 м, довга — до 50 м;

в) по напрямку: поздовжня, поперечна, діагональна (уперед, назад);

г) по траєкторії: низька, верхня, по дузі;

д) за часом: своєчасна, передчасна, запізніла;

є) по способу виконання: м'які, різкі та відкидні.

Ефективне застосування передач обумовлюється умінням швидко оцінити ігрову ситуацію, вибрати найбільш оптимальний спосіб виконання, напрямок і траєкторію польоту м'яча.

Основні комбінації при взаємодії двох гравців: «стінка», «схрещування» і «передача в один дотик».

Гра в «стінку» дозволяє за допомогою партнера швидко обіграти захисника. Гравець 1 передає м'яч гравцю 2, який виконує роль «стінки». 2-й в одне торкання повертає його 1-му, який виконує комбінацію і виходить на ударну позицію за спину захисника.

«Схрещування». 1-й гравець з веденням м'яча, 2-й без м'яча рухаються назустріч один одному. При зустрічі 1-й віддає м'яч 2-му. Далі гравці діють у залежності від ігрових обставин.

«Передача в один дотик» застосовується для виграшу простору і часу, що утрудняє дії захисника, у якого утвориться дефіцит часу. Суть комбінації — постійне маневрування гравців і передача м'яча в одне торкання на вільне місце.

Основні комбінації при взаємодії трьох гравців: «зміна місць», «пропущення м'яча» і «гра в один дотик».

«Зміна місць». Суть комбінації полягає у швидкій зміні місць дій гравців нападу і відволіканні зі своїх зон захисників. Комбінація здійснюється гравцями різних ліній.

«Пропущення м'яча» застосовується гравцями нападу для несподіваного одержання м'яча одним із нападаючих, зазвичай в завершальній стадії атаки.

«Гра в один дотик» здійснюється за принципом «трикутника» з раптовим маневруванням гравців і різноманітних напрямків передач м'яча.

Комбінації при стандартних положеннях відрізняються від комбінацій в ігрових епізодах тим, що при їхньому проведенні гравці розташовуються в заздалегідь обумовлених зонах.

Комбінації при початковому ударі мають мету: утримання м'яча в перші хвилини гри для того, щоб дати можливість своїм гравцям передньої лінії вклинитися в захисні порядки суперника.

Зміст комбінації: друга передача виконується назад гравцям середньої чи задньої лінії, що посилають м'яч довгою передачею вперед у вільну зону одному з гравців нападу. Під час другої передачі гравці нападу і напівзахисту активно йдуть уперед, сковуючи дії суперника. Комбінації при ударах від воріт починаються ударом ногою по нерухомому м'ячу або з рук, а також шляхом укидання м'яча рукою воротарем своїм партнерам. Введенням м'яча в гру починається атака команди, тому воротарю треба посилати м'яч у поле таким чином, щоб ним опанував гравець його команди і йому було зручно продовжити атаку. Уводити м'яч у гру потрібно через вільного від опіки гравця, направляти м'яч доцільно до бічних ліній.

Комбінації при вкиданні м'яча через бічну лінію проводяться для утримання командою м'яча з наступними ігровими діями і для безпосередньої атаки воріт суперника при сильному і точному вкиданні м'яча в штрафний майданчик.

Комбінації при вільних ударах виконуються шляхом розиграшу м'яча й надання можливості одному з гравців завершити комбінацію ударом по воротах.

Комбінації при кутових ударах. При кутових ударах м'яч посилають на далеку частину штрафного майданчика до області між 11-метровою оцінкою і лінією воротарського майданчика або на ближню штангу. При виконанні кутових ударів застосовують і розиграш м'яча з наступною передачею партнерам у штрафну площадку для завершення комбінації.

КОМАНДНІ ТАКТИЧНІ ДІЇ

У футболі командний напад по тактичній спрямованості розділяється на два види: швидкий і позиційний.

Швидкий напад найбільш ефективний. Задача команди, що опанувала м'ячем, полягає у швидкому переході від захисту до нападу, щоб супротивник не встиг організувати командну оборону при захисті своїх воріт. Швидкий напад складається із трьох фаз:

1) оволодіння м'ячем і перехід від захисту до нападу;

2) стрімкий розвиток атаки за рахунок середніх і довгих передач і швидкого переміщення гравців;

3) завершення атаки (створення голевої ситуації й удар по воротах).

Швидкий напад доцільно застосовувати при перехопленнях і доборах м'яча, при розіграші стандартних положень.

Позиційний напад команда застосовує, якщо швидкий їй не вдався. Реалізується напад за допомогою:

а) великої кількості передач;

б) підготовки награних комбінацій за рахунок маневрування і розташування гравців нападу на визначених ділянках поля;

в) прориву оборони супротивника раптовими переміщеннями гравців у передній лінії нападу, гострими передачами м'яча або веденням м'яча з широким застосуванням фінтів. Організована оборона суперника висуває підвищені вимоги до якості передач і ударів по воротах, особливо з далеких позицій. Постійне протиборство нападу із захистом збагачує і розвиває тактику футболу.

https://www.youtube.com/watch?v=RF2PZj4rGmg

https://www.youtube.com/watch?v=VBaNA9cKxRs

                                                                      22.05
                                                                ФК 7 клас
Тема: Біг на короткі дистанції
Для аналізу техніки бігу його умовно поділяють на такі частини: - старт; - стартовий розбіг; - біг по дистанції; - фінішування Старт. У спринтерському бігу застосовується низький старт. Для швидкого початку бігу використовуються стартові колодки {станки}, що забезпечують тверду опору під час відштовхування з відповідними кутами нахилу опорних площадок. Розташування колодок визначається у процесі занять та тренувань і залежить від індивідуальних особливостей бігуна, його зросту, довжини кінцівок, рівня розвитку швидкісно-силових якостей. Існує декілька варіантів низького старту, назва яких походить від того, як розташова ні колодки відносно стартової лінії. Найбільш поширени м є так званий звичайний старт, під час якого передня колодка встановлюється на відстані 1-1,5 ступні ( 35-50 см ) від стартової лінії, а задня ~ на такій ж відстані від передньої, або на відстані довжини гомілки. Опорна площадка передньої колодки має кут нахилу 40-50*, а задньої - 60-80°. Відстань між повздовжними вісями колодок 18-20 см. Під час використання зближеного варіанту задня колодка наближається до передньої на відстань 1 ступні. При застосуванні розтягнутого старту передня колодка віддаляється БІД стартової лінії назад і встановлюється на відстані 1 ступні попереду задньої колодки. Під час застосування таких варіантів змінюється і кут нахилу опорних площадок . з наближанням колодок до стартової лінії він зменшується, з віддаленням - збільшується. В залежності від індивідуальних особливостей кожного бігуна (тілобудови, рівня розвитку координаційних та інших рухових якостей) необхідно підбирати такий варіант низького старту, котрий забезпечить ефективний початок бігу, Варто зазначити, що переважаюча більшість висококваліфікованих спринтерів застосовують звичайний варіант низького старту. До початку бігу спортсме ни займають місце на своїх доріжках і розташовуються позаду стартових колодок. За командою "На старт!" вони підходять до колодок, стають попереду них І впираються на руки за стартовою лінією. Сильнішою ногою впираються у опорну площадку передньої колодки, а другою - задньої. Ставши на коліно позаду розташованої ноги, бігун ставить руки впритул до стартової лінії, розставивши їх на ширину плечей або й більше. Кисті рук ставляться на доріжку великими пальцями до середини, а іншими назовні. Тулуб випрямлений, голова вільно опущена, Вага тіла рівномірно розподіляється на руки, ступню попереду стоячої ноги та коліно іншої ноги. За командою "Увага!" бігун плавно піднімає таз дещо вище рівня плечей, незначно випрямляє ноги і переносить вагу тіла на руки та попереду стоячу ногу, У такому положенні вік повинен знаходитися нерухомо аж до сигналу для початку бігу. За командою "Руш!'' ( пострілом стартера } бігун миттєво здійснює енергійні рухи ЗІГНУТИМИ у ліктях руками вперед-назад з виконанням активних бігових рухів ногами. В оптимальному нахилі бігун рухається вперед, поступово переходячи на біг по дистанції. Стартовий розбіг. Швидкому досягненню максимальної швидкості після старту сприяє стартовий розбіг. На ефективність стартового розбігу суттєво впливають довжина та спосіб виконання першого і послідуючих кроків після старту. Дуже короткі кроки не забезпечують швидкого зростання швидкості, а дуже довгі сприяють швидкому випрямленню тулуба з наступним зниженням швидкості. Під час стартового розбігу (25-ЗОм) разом з поступовим зростання!» довжини КРОКІВ проходить плавне випрямлення тулуба, Чіткої границі між стартовим розбігом та бігом по дистанції не існує. Розбіг завершується тоді, коли бігун досягає 92-95 % своєї максимальної швидкості. Чим v раніше це станеться, тим вища ефективність стартового розбігу. Біг по дистанції. Під час бігу по дистанції спортсмен прагне досягнути своєї максимальної швидкості і як можна довше її зберегти. Швидкість бігу здебільшого залежить від раціональної форми рухів, вміння бігти без зайвого напруження. Щоб підтримувати високу швидкість бігу, спортсменові необхідно навчитися оптимально поєднувати довжину та частоту кроків. Довжина бігового кроку у кращих спринтерів - чоловіків коливається від 210 до 250 см (8-9 стоп), у жінок — від 185 до 215 см. Частота кроків досягає 5-5,5 кроків на секунду. Постановка ноги на доріжку повинна бути пружною, Це досягається за рахунок приземлення на передню частину ступні згинання ноги у колінному суглобі, що значною мірою амортизує силу ударів об грунт і скорочує гальмівну фазу передньої опори. Під час відштовхування поштовхова нога потужним рухом випрямляється у тазостегновому, колінному та гомілковоступневому суглобах. Стегно махової ноги енергійно виноситься вперед-вгору, сприяючи ефективному відштовхуванню, Результати наукових досліджень показують, що під час швидкісного бігу активні зусилля припиняються ще до відриву опорної ноги від доріжки, а нога втрачає контакт з опорою завжди ще до того, як повністю розігнеться у суглобах. Відповідно, свідоме, штучне прагнення повністю розігнути ногу умомент завершення відштовхування, як рекомендували окремі спеціалісти, н© сприяє покращенню спортивного результату і може бути причиною травм м'язів задньої поверхні стегна. Руки під час бігу працюють широко і активно. Кути їх згинання у ліктьових суглобах непостійні: під час винесення вперед (до висоти підборіддя) і дещо до середини рука згинається, а під час відведення назад і дещо назовні - розгинається під дією інерційних сил. Раціональність рухів спринтера порушується, якщо він не розслабляє м'язи, які у даний момент активно не беруть участі в роботі. Успіх у спринті значною мірою залежить від вміння бігти легко, вільно, без зайвого напруження. Фінішування. У минулому бігуни на короткі дистанції фінішували по-різному. Відомий спринтер Ч. Паддок (США) здійснював під час цього стрибок на стрічку. Окремі бігуни надавали перевагу фінішуванню з "падінням". У теперішній час більш ефективним вважається перетин фінішної лінії на максимальній швидкості без спецзабігу.
https://www.youtube.com/watch?v=DrX7UFksmVQ
https://www.youtube.com/watch?v=r6EjFWQvjmw